скиглив, доки йтиме. Він прийняв її умову лише в технічному розумінні. Він міг заплакати через кілька секунд, й одразу його увагу могла відвернути якась перебіжна думка про шолом Тора або про підбите око Одіна. Ця думка могла примусити його заплакати ще голосніше, й тоді вона капітулювала б і таки взяла на руки, бо він уже пройшов досить довгий шлях, не нарікаючи, на своїх маленьких ніжках. Не виключено, що він не перестане плакати, й вона зупиниться й примусить його пройти пішки весь шлях до автомобіля, бо вона не хотіла, аби він став вередливою дитиною.
Вона дотримувалася такої системи стримувань і рівноваг, що спиралася на розрахунки майбутніх вигод і невигод.
Бабка літала в повітрі, раз у раз пікіруючи вниз. Чапля проходила понад краєм води. Лісова стежка петляла між деревами й густою травою.
Лінкольн перестав плакати, й вона була майже переконана, що він мугикав собі бойову пісню «Бульдогів Джорджії» – «Слався, слався, стара Джорджіє! Слався, слався, стара Джорджіє!», хоч коли вона закінчила свою думку, він перемкнув свій голос на «Тексас лонґхорнз». Ніхто з їхньої родини не був прихильником цієї футбольної команди, але він усмоктує в себе бойову лірику, як усмоктував супергероїв та мерзотників.
Він колекціонер. Він збирає все, що його зацікавило.
Крізь дерева вона побачила верх каруселі, схожий на намет. Він блищав білим кольором на тлі помийного неба. Вони проминули дротяну загорожу, за якою жив одноногий орел, і майже невидиму клітку для двох білих чапель. Тут лежали колоди на траві та бур’янах жовто-зеленого кольору. Вона підійшла до гілки, яка висіла вгорі, й один з листочків, відокремившись від неї, обернувся жовтим метеликом і знявся вгору.
Нарешті вони підійшли до бетонної доріжки, широкої, як дорога. На стовпах паркану стриміли гарбузи з отворами на місці очей та лампочками всередині.
Вони ступили кілька кроків у цивілізацію, й Джоан подивилася на карусель. Вона була нерухома й мовчазна; намальовані жирафи, зебри, ведмеді, горили та страуси завмерли на своїх місцях. Лінкольн любив кататися на каруселі, хоч і сідав верхи тільки на зебру. Тепер карусельні тварини були накриті гумовими попонками, й виготовлені фірмою «Клінекс» крихітні привиди літали над ними, звисаючи з дерев’яного обрамлення. Вона й Лінкольн підійшли дуже близько до каруселі, і її біле накриття нависло над ними, світле й спокійне.
– Мамо, – попросив він, – візьми мене на руки.
– Коли підійдемо до страхопудів, – сказала вона, нехтуючи його простягнені до неї руки. – Трошки далі.
Цього разу він не протестував. Вони поквапно поминули карусель, йдучи в напрямку автоматів з їжею та дитячого парку з бризками, де досі над синьо-малиновою поверхнею води на довжину людської руки здіймалися водограї.
– Тут жила Медуза, – проголосив Лінкольн, і вона подивилася понад збуреною водою на затінене місце з кам’яними статуями черепахи, жаби та ящірки. Щоразу, коли вони бачать витесані з каменю статуї, це означало, що Медуза тут була.
– Тут була
