остаточно. І річ не в тім, що йому не вистачало знань. Завдяки раніше прочитаним книгам Марк у свої чотирнадцять загалом розумів теорію відносності. Проблема полягала в іншому: за кулісами в голові незмінно товклися думки, що відволікали. Чому Соня ховалася, коли він зайшов до під’їзду? Не хотіла його бачити чи не хотіла, щоб він побачив те, що вона робитиме? Чому в ліфті, якого ніхто не викликав, але який піднявся на десятий поверх, нікого не було? Чи може бути правдою розказане дівчиною? Марк морщив лоба: факти вказували на те, що не може. Вона все вигадала, прочитала в Інтернеті й вирішила над ним позбиткуватися. А потім він переводив погляд на розгорнуту книгу та морщився ще більше. Авторитетний фізик, професор Колумбійського університету доводив, що плин часу – чи не найбільш фундаментальне серед інтуїтивних уявлень людини про світ, яке донедавна здавалося хлопцю абсолютно непохитним, – це фікція. Обман. Чуттєва ілюзія.
Ті думки були наче сверблячка поміж лопаток.
Двері тихо рипнули, й до кімнати зазирнув Арсен.
– Як минув день, книгогризе?
– Нічого. Як завжди.
Хоча яке там «як завжди». У хлопця чухався язик від бажання розповісти про сліди побоїв на Сониному обличчі та, певна річ, про ліфт.
Дід переступив поріг і застиг, упершись плечем у стіну. Він мав утомлений вигляд, і Марк із жалем вирішив, що поговорити сьогодні не вдасться.
– У школі все нормально?
– Так.
– Добре. Домашку зробив?
– Ага.
Із того як Марк затримав погляд і як розтягнуто, знехотя промовив своє «ага», Арсен збагнув, що онукові щось муляє. З півусмішкою, що ледь підсвітила втомлене лице, він присів на край ліжка. Марк згорнув «Структуру космосу» та підібгав ноги під себе.
– Як книга? Не заскладна? – запитав Арсен.
Тілом хлопця прокотилася тепла лоскітлива хвиля, наче хтось розтер зведені судомою мязи. Він радів, що дід залишився, і з насолодою всотував тепло та шовковисту важкість його голосу.
– Не складна, – відповів. – А ти читав її?
– Так.
– І ти віриш, що рух часу – ілюзія?
Арсенова посмішка проступила виразніше.
– Уявляю, як важко заштовхати в голову таку ідею, але я думаю, що так. Точніше – я не маю чого заперечити. Тут, – він тицьнув пальцем у книгу, – немає вичерпної відповіді на запитання, що таке час. Проте Ґрін переконливо доводить, що наше сприйняття часу суб’єктивне та неправильне, що час – це щось значно більше, ніж здається із повсякденного досвіду.
– Але як таке може бути?
Арсен узяв книгу до рук, розгорнув, перегорнув кілька сторінок.
– Ну, є така річ, як ентропія. Боюсь, ти поки що не зрозумієш, що це таке, проте…
Марк випнув підборіддя.
– Чому не зрозумію?
– Бо це складно.
Хлопець гмикнув.
– Складніше за теорію
