Напевно, вийшла з ліфта, бо двері кабіни не можуть зачинитися, поки хтось є всере…
На горищі тихо заквилив електродвигун, і через секунду на місці зеленої п’ятірки виникла шістка. Ліфт рушив нагору.
Марк дихав так часто, що в голові запаморочилося; повітря, мов вата, прилипало до легень. Хлопець глипнув на кнопку праворуч від дверей. Неактивна. Якщо ліфт не зупиниться на якому-небудь із нижчих поверхів, отже, його ніхто не викликав, а в кабіні обов’язково має хто-небудь їхати. Багатоповерхівку, в якій Грозани купили квартиру півроку тому, збудували не так давно, 2010-го чи 2011-го, а відтак ліфт у ній був відносно новим. На відміну від більш примітивних ліфтів у старіших будинках він не реагував на натискання кнопок у кабіні за відсутності пасажира. Ба більше, ліфтовий контро́лер запрограмували скасовувати будь-які команди й зупиняти ліфт у разі, коли пасажир раптово вискакує з кабіни – до того як двері зачинилися. Марк не раз переконувався в цьому на власному досвіді: натискав кнопку, потім згадував, що щось забув, і прослизав у щілину між дверима, після чого лунало легке «клац», і двері автоматично розходилися. Ліфт нікуди не їхав. Хлопець не відривався від табло. Якщо ліфт підніметься на десятий, якщо він не зупиниться деінде, всередині хтось мусить бути! Обов’язково!
Проте як? Двері на п’ятому зачинилися і більше не відчинялися.
7… 8…
Цього разу Марк не став ховатися. Серце нетерпляче калатало об ребра, проте хлопець нічого не помічав. Чекав, мимоволі відступивши на крок від дверей.
9…
Ліфт досяг десятого поверху й зупинився.
Двері відчинилися. Жмут млявого світла випорснув з-поміж стулок, м’яко ліг на обличчя, спроектував на протилежну стіну Марків силует. Хлопець спробував видихнути, проте повітря смолою застрягло у грудях. Бідолаха заціпенів: не ворушився, не дихав, боявся навіть кліпнути.
У кабіні нікого не було.
Як? Як таке можливо?
Марку здалося, мовби в його живіт хтось вкинув пригорщу холодних тарганів, які почали розповзатися тілом.
Хлопець, заспокоюючись, глибоко вдихнув, а потому спробував розкласти все по поличках. Дівчина приїхала на десятий. Вона була в кабіні, він не сумнівався, бо чув, як натискала кнопку, посилаючи ліфт донизу. Ліфт зупинився на п’ятому, двері розчинилися та зачинилися, після чого кабіна скількись часу (десять секунд?.. двадцять?.. напевно, не менше ніж півхвилини) простояла на п’ятому поверсі. Цього разу в кабіні нікого не могло бути, адже двері їхнього ліфта не зачиняються, поки хтось достатньо важкий перебуває всередині. Проте потім ліфт рушив нагору. Його ніхто не викликав, але він виїхав на десятий поверх. Порожній.
Двері зачинилися.
«Може, це якийсь збій», – сконфужено припустив Марк. Він усвідомлював, що підганяє факти під очікування та що це загалом дуже неправильно. У будь-якому разі Соня мусила би залишитися на п’ятому поверсі.
Хлопець підступив до сходів і зазирнув у проліт. Прислухався. Ніхто не піднімався й не спускався.
