якісь процеси можуть відбуватися, а якісь не можуть, не є доказом того, що час плине.
– Це якась фантастика, діду.
– Ніхто не обіцяв, що буде легко, – засміявся Арсен, та посмішка майже відразу провалилася у позіх; він ледве встиг прикрити рота долонею. – Як щось не розумітимеш – питай. Книга непроста, проте там не знайдеться нічого непідйомного, ти розберешся.
Хлопець кивнув. На кілька секунд вони замовкли. Арсен уже налаштувався йти, коли Марк, тручи перенісся, озвався:
– Діду…
– Що?
– А паралельні світи існують?
Арсен поводив кістлявими, з ледь припухлими від артриту пальцями по потилиці.
– Це абстрактне запитання. Спершу треба з’ясувати, що ми називаємо паралельним світом. Що робить такий світ інакшим і відрізняє від нашого?
Марк насупився.
– Ну, не знаю, наприклад… – затнувся хлопець, здивовано виявивши, що не має уявлення, чим із точки зору науки паралельна реальність повинна відрізнятися від непаралельної.
– Світ, у якому діють інші фізичні закони? – припустив Арсен.
– Можливо.
– Приховані просторові виміри?
Марк двічі поспіль смикнув плечима.
– Не знаю, діду.
– Ти, мабуть, уявляєш паралельні світи подібними до нашого, проте трохи інакшими. У якомусь замість 15-ї школи ти ходиш, наприклад, до 12-ї, в іншому – замість телескопа ми подарували тобі на день народження велосипед. Так?
– Десь так, – погодився Марк.
– Навряд чи такі світи існують. Особисто я в це не вірю. Не тому, що це безглуздо (є теорії, в яких ідеться про існування таких світів), а тому, що немає навіть гіпотетичної можливості підтвердити чи спростувати їхнє існування. Тобто розмови про них – марнування часу. Я би швидше повірив у паралельні виміри, в те, що простір довкола нас не три-, а чотиривимірний, а то й із ще більшою розмірністю, а ми з якоїсь причини не взаємодіємо з цими вимірами. Бо якщо такі виміри існують і всередині них щось є, ми могли б це з’ясувати.
Марк нашорошив вуха.
– Як?
Арсен нахилився до столу, попорпався в шухляді, витягнув блокнот і вирвав із нього аркуш.
– Подай мені яблуко, – тицьнув на червоне яблуко на підвіконні біля Марка. – Тепер дивись: уяви, що ми з тобою двовимірні істоти й живемо у двовимірному просторі. Ось тут. – Він показав онукові аркуш, тримаючи його горизонтально. – Усі процеси нашого світу розгортаються в межах цього аркуша: у нас є лише ліворуч-праворуч, вперед-назад, але немає вгору-вниз, тобто ми не маємо жодного уявлення про тривимірну реальність навколо нас. Тепер візьмемо яблуко з тривимірного світу. – Вільною рукою Арсен підняв фрукт до аркуша, поставив навпроти. – Припустимо, 3D-яблуко вільно протинає наш двовимірний простір. – Він поводив яблуком угору-вниз поруч із аркушем, показуючи, як воно могло би проходити
