тож, якщо телевізор у кухні вимкнений, звук ліфта чути добре). Нишпорячи очима по холодильнику, хлопець став знічев’я рахувати: один… два… три… За мить після трійки розмірене гудіння обірвалось характерним «тцуф-ф-ф». Ліфт зупинився.
«На четвертому», – неуважно відзначив Марк.
Поки він діставав із холодильника банани, плавлений сирок, пластикову коробочку з йогуртом, ліфт поповз далі. Цього разу Марк не встиг дорахувати навіть до двох – тцуф-ф – і ліфт знову зупинився.
«Шостий?» – подумав хлопець.
Мав би бути шостий. Хто їхатиме ліфтом із четвертого на другий?
Утім, звук відчинених дверей здався підозріло тихим.
Після цього Марк почав прислухатися осмислено.
Двері зачинилися, ліфт рушив.
«Один… два… три…»
Тцуф-ф-ф…
Зупинка.
Марк відірвав від в’язки банан і взявся механічно очищувати його від шкірки. Ліфт проминув чотири поверхи, не більше. Якби кабіна стартувала з шостого, то зараз мусила би бути на десятому, втім, останнє «тцуф» долинуло знизу – не згори. Кабіна не підіймалася вище від восьмого поверху! Хлопець насупився ще дужче. Отже, ліфт відчалював із другого.
Але… хто спускатиметься ліфтом із четвертого на другий?
Знову гудіння.
«Один… два… три…»
Тцуф-ф…
Ліфт унизу.
«На другому?»
Щось холодне сколихнулося в животі. Марк поклав банан і повернувся до коридору. Примружився правим оком, лівим притулився до вічка вхідних дверей.
«Один… два… три… чотири… п’ять…»
Тцуф-ф!
Крізь вічко Марк побачив, як на підлозі сходового майданчика та протилежній до ліфта стіні виник прямокутник світла, – ліфт зупинився на восьмому. Марк був готовий до цього, та однаково здригнувся. По-справжньому його пробрало морозом після того, як із кабіни ніхто не вийшов, двері зачинилися й ліфт посунув униз.
Хлопець відчинив двері, навпомацки встромив ноги в кеди та, не зашнурувавши, вилетів у коридор. Із роззявленим ротом зупинився навпроти ліфта. Ядучо-зелені цифри на темному табло понад дверима розмірено змінювались.
5… 4… 3…
Тцуф-ф!
Ліфт зупинився на другому.
На Марковому обличчі застиг вираз обережного здивування, проте зуби стиснулися так, що відстовбурчилися вуха. Як там було? Перший – четвертий – другий – шостий – другий – восьмий – другий… Усе збігалося.
Соня?
Невже вона?
Звісно, вона, він уже не сумнівався. Важливим було інше:
– Що вона робить? – прошепотів хлопець. – Що намагається зробити?
Двері ліфта зачинилися, і кабіна посунула вгору. Марк не відривав погляду від табло.
2… 3… 4…
Перший – четвертий
