в п’ятдесят разів швидше, ніж кліпнути оком”». Також він чітко усвідомлював, що має лише приблизне уявлення про причини виникнення цієї нової, надзвичайної пристрасті до швидкості. Він чув багато туманних балачок про «арбітраж», але що саме підпадає під цей «арбітраж» і чому його треба так швидко виконувати? «Я почувався, наче водій-утікач на краденій автівці, – розповідає він. – Ніби тебе весь час підштовхують: “Їдь швидше! Їдь швидше!” А потім: “Викинь подушки безпеки!” А тоді: “Позбудься цих довбаних сидінь!” Під кінець мені вже хотілося спитати: “Перепрошую, панове, а що ви взагалі робите в банку?”» Він мав уявлення про технологічні здібності різних гравців. Дві найбільші ВЧТ-фірми Citadel і Getco, звісно ж, були найрозумнішими. Деякі проп-компанії також були недурними. А великі банки, принаймні на той час, геть усі «гальмували».
Окрім цих нюансів, він насправді небагато знав про своїх клієнтів. Про великі банки (Goldman Sachs, Credit Suisse) чули всі. Інші (Citadel, Getco) були відомі у вузьких колах. Він дізнався, що деякі з цих компаній були хедж-фондами, а це означало, що вони брали гроші в зовнішніх інвесторів. Але більшість із них виявилася проп-фірмами, які торгували на гроші своїх же засновників. Про велику кількість фірм, з якими Ронан мав справу (Hudson River Trading, Eagle Seven, Simplex Investments, Evolution Financial Technologies, Cooperfund, DRW), ніхто ніколи не чув, і очевидно, що самі ці компанії воліли залишатися невідомими. Проп-фірми поводилися особливо дивно, оскільки були водночас прозорими й успішними. «У них сиділо всього по п’ять хлопців у кожній кімнаті. Усі – комп’ютерні ботани. Кожною командою керував лідер, такий собі ботан із гонором. Збіса великим гонором». Сьогодні проп-фірма торгувала, а наступного дня закривалася, і всі її працівники переходили на роботу до якогось великого банку з Уолл-стрит. З однією командою Ронан зустрічався постійно: чотири росіянина й один китаєць. Гонорового росіянина, який явно був їхнім лідером, звали Владімір. Владімір і його хлопці стрибали від проп-фірм до банків, потім назад, до проп-фірм, і займалися написанням комп’ютерних кодів, які, власне, приймали рішення щодо торгівлі на фондовому ринку. Ронан якось бачив, як вони зустрілися з одним із найвищих керівників великого банку Уолл-стрит, що хотів найняти їх на роботу, – то це уолл-стритівське цабе просто плазувало перед командою. «Він приходить на зустріч і каже: “Зазвичай у цій кімнаті найголовніший я, але в цьому випадку – Владімір”». Ронан знав, що ці мандрівні команди ґіків відчувають хіба що зверхність до менш обізнаних на технологіях хлопців, які керують великими фірмами Уолл-стрит. «Я чув, як вони говорять про якісь розрахунки, що їх попросили зробити. То цей Владімір каже: “Хо-хо-хо, і це американці називають математикою!” Останнє слово він вимовив як мати-й-мачуха. “І це американці називають мати-й-мачухою”. Я тоді подумав, що, бляха, я ірландець, але чи не пішли б ви, хлопці, в дупу. Ця країна дала вам шанс».
На початку 2008-го Ронан проводив багато часу за кордоном, допомагаючи високочастотним трейдерам експлуатувати американізацію іноземних фондових
