мушу тебе попросити нікому не розповідати те, що почуєш.
Фермін урочисто перехрестився.
– Я щойно випадково натрапив на лист у кишені пальта Беа.
Я замовк, але товариш, схоже, не вразився.
– І?
– Це лист від її колишнього нареченого.
– Того мажорчика? А хіба він не подався до Ель- Ферроль-Каудильйо, щоб будувати там запаморочливу кар’єру татусевого синочка?
– Так і я гадав. Але виявляється, що він у вільний час пописує любовні листи до моєї дружини.
Фермін аж підскочив.
– От же сучий виблядок, – процідив він крізь зуби з люттю, навіть сильнішою за мою.
Я дістав із кишені лист і простягнув йому.
Фермін, перш ніж розгорнути його, принюхався.
– Мені здається, чи це мудило справді посилає напахчені листи? – запитав він.
– Не скажу тобі точно, але мене це б не здивувало. Цілком схоже на нього. Але найцікавіше в самому листі. Ти читай, читай…
Фермін узявся читати, бурмочучи собі під ніс і час від часу хитаючи головою.
– Цей фрукт, окрім того, що нікчема й мерзотник, ще й несусвітній пошляк. Самого тільки «коли цілую чиїсь вуста» досить, щоб кинути його на ніч до буцегарні.
Я сховав лист і втупився поглядом у підлогу.
– Ти ж не хочеш сказати, що підозрюєш у чомусь Беа? – недовірливо запитав Фермін.
– Та ні, звісно, що ні.
– Брешеш.
Я скочив на ноги й заходився сновигати туди-сюди по підвалу.
– А як би ти вчинив, коли б знайшов такого листа в кишені Бернарди?
Фермін ретельно виважив відповідь.
– Я б довірився матері моєї дитини.
– Довірився?
Фермін кивнув.
– Не ображайся, Даніелю, але в тебе типові проблеми чоловіка, одруженого з шикарною жінкою. Беа, яка для мене була, є й буде святою, вона, як то кажуть, наче мед з маком, аж губи злипаються. І не важко здогадатися, що всілякі бахури, бевзі, нахаби та інші жевжики волочитимуться за нею. Це річ природна. І байдуже, є в неї чоловік і дитина чи ні: вбрану в костюм мавпу, яку ми доброзичливо називаємо «гомо сапіенс», це анітрохи не обходить. Ти, може, цього й не усвідомлюєш, але я ладен закластися на останні підштаники, що чоловіки злітаються на твою святу дружину, як мухи на горщик із медом на квітневому ярмарку. Цей дурник – звичайний шакал, який скавчить, сподіваючись, що йому щось перепаде. Повір мені, що жінка, у якої все гаразд із головою і під спідницею, таку наволоч бачить здалеку.
– Ти впевнений?
– Навіть не сумнівайся. Ти справді гадаєш, що якби Беатріс хотіла стрибнути в гречку, то стала б чекати, поки цей жалюгідний слимак, роздрочившись, надішле їй свої байки, сподіваючись затягнути твою дружину в ліжко? Якщо її не проводжає з десяток залицяльників щоразу, як твоя красуня виходить із дитиною на прогулянку, значить, у неї нікого немає. Повір мені, я знаю, що кажу.
– Але ж
