style="font-size:15px;"> – А сукін син. Ти торжествуєш, а там кров пролетарська льйотся. Тєбє свадьба, а там товарищі умірають. К стєнкє! Разорвать на часті! Перерєзать всю буржуйськую свору! Лові попов.
І кинулись круками на молодих. Розлетівся в дребіззя вінчальний образ, злетів з волоссям з молодої вінок. Вона впала на порозі непритомна, мати хліб святий випустила з рук, застигши на одвірку. Попов бухнув на коліна:
– Таваріщі, братья, прастітє, не я же виноват, что…
– Нє вінават? Нас послал на смерть, а сам с попамі торжествуєш?! Умрі і ти, – і замахнувся…
– Братци, – заревів Попов. – Пащадітє, я іскуп…
Публіка тремтіла в очікуванні страшного. Весільна процесія перетворилась в сцену дикої розправи нальотчиків…
– Абакумов, давольно ісповєдивать. Коцні і баста, – підступив злоненависно задрипаний, рябий.
– Братья, – лебедів, припадав до ніг Попов. – Памілуйтє, я іскуплю. Ми атамстім во сто крат. Но нє в етот день. Ведь свадьба раз в жізні. Нє акровавтє етот свєтлий празднік, умоляю. Братци, вєдь ви женілісь, іспиталі етот щастлівий день. Дайте атпраздновать єво, пойдьомтє с намі… за стол… первую рюмку… прошу… преклоняюсь…
– Іш как пойот буржуйскій падхлєбало! Дайош єво сюда. Я сам пріхлопну, – і кинувся на Попова.
– Братішкі! Что за шум, а дракі нет! – десь взявся воєнком[7] Горох і враз відмінив картину. Двох горлатих під боки, третьому моргнув до хати, і ярим комунарам наче язики скорчило.
Через якої чверть години ніби нічого й не було. Продотрядці справляли вакханалії: кричали «горкая», цілувались з молодими й п’яно – собачими голосами вигукували «многая лєта».
Горох спився в муку. Причепився до вчительки Сумовської, заставив на глум присутнім з ним танцювати, в кінці ляско поцілував і запропонував негайно бути жінкою йому – воєнкомові Горохові, що має «всякого сорту культурности доволі».
Коли ж Сумовська відрубала, що знать його не хоче, він розпалився найпоганішою лайкою:
– Застрелю буржуйское атродьє. Она – капіталістіческій поддонок, смєєт оскорблять меня – военкома, пролєтарскаво дворяніна в то время, кагда власть прінадлєжіт савєтам і вся на местах? Нет, нє магу, нє потерплю уніженія моей благородной комуністіческой крові. Берегісь, народ кулацкій, стреляю, – і націлявся…
Мішка, брат Сумовської, підскочив, збив револьвер і повалив п’яного Гороха та з сестрою ходу.
Мішка знав наші стоянки. Прибіг і розповів про весільні церемонії. Весілля має затягнутись, бо Горох гостей не відпускає. О. Юрачковський хотів «подякувати» й ховався за ворітьми, та воєнком спинив його, пустивши в руку кулю.
Не спалось нам, холоднувато в нетопленій хаті.
– Хіба поїхати і нам, хоч не просили, – сказав на здогад буряків Роман Бабій, хухаючи в руку.
– Як не просили? А от прийшов боярин. Хіба не просить? Гайда, кому не спиться, бо сам піду, – зірвався з землянки
Воєнний комісар.
