замок, або на шхуни на якірній стоянці, або на нічний Бродвей, а тому, що нагадувала розідрану дитячу книжечку з картинками, наче уривки казкових історій, що пурхають між язиками полум’я. Я ніколи не жила в будинку зі справжнім горищем, та зараз натурний майданчик, як на мене, виглядав саме так, а вночі, з її викривленим сяйвом, все ніби оживало.
Коли прибули Стар та Робі, пучки світла вже вихоплювали небезпечні ділянки «водопілля».
– Ми відкачаємо цю воду в болото на Тридцять шостій вулиці, – мовив Робі, окинувши оком розміри розливу. – Це міська власність… От вам і Божий промисел. Тільки-но подивіться!
На маківці величної голови бога Шиви[53] вниз за течією штучної річки пливли дві жінки. Ідола змило з майданчика, що зображав собою Бірму, й несло звивистими путями ріки, посеред якої він разом з іншими уламками катастрофи то борсався на мілині, то кружляв у водоверті. Дві біженки знайшли притулок серед звивин божественних локонів на високому чолі і на перший погляд скидалися на туристок на автобусній екскурсії визначними місцями паводка.
– Ти диви, Монро! – вигукнув Робі. – Глянь он на тих дамочок!
В’язнучи ногами в непередбаченій багнюці, обидва дочвалали до берега основного русла. Звідси було видно, що жінки неабияк перелякані, проте вже сповнені надії на скорий порятунок.
– Хай би й пливли собі до самої стічної труби, – галантно порадив Робі. – Та річ у тому, що Де Мілю знадобиться голова вже наступного тижня.
Утім, він був людиною, що не скривдить і мухи, і вже за мить стояв по пояс у воді, намагаючись підчепити Шиву багром, та досяг лише того, що закрутив голову паморочливими кругами. Тут надійшла допомога, яка поміж іншого виявила, що одна з них вельми гарненька, і що обидві вони, либонь, з вершків суспільства. Та на майданчик вони запливли приблудами, й Робі бридливо дожидав, щоб сказати їм пару теплих слів, поки ідола приборкують і виволікають на сухе.
– Та відчепіться ви вже від голови! – озвався він знизу вверх. – Це ж вам не сувенір!
Одна з жінок покволом зісковзнула по щоці ідола, де внизу Робі її спіймав і поставив на ноги; інша, після коротких вагань, наслідувала прикладу. Робі обернувся до Стара за присудом.
– Босе, і що з ними далі робити?
Та Стар не відповів. За два кроки від нього з легкою посмішкою було обличчя його покійної дружини, цятка в цятку навіть до виразу. На відстані двох кроків місячного сяйва на нього дивилися знайомі очі, на знайомому чолі ворушився закруток волосся, а посмішка, що застигла на обличчі, майже не змінилася в прорисах, навіть напіввідкриті губи були ті самі. На мить його пробрав благоговійний трепет, і він ледве не скрикнув. Миттю перед його очима пронеслися затхла напівтемна кімната, приглушений плавний плин чорного лімузина-катафалка, падаючі квіти, що собою вкривають землю – і ось він бачить перед собою її, живу та усміхнену. Повз нього неслася ріка, спалахи великих прожекторів металися майданчиком… а він все не міг мовити ні слова, аж поки не почув її голос – той голос не був голосом Мінни.
– Пробачте
Шива – один із трійці головних богів в індуїзмі, поряд з Брахмою та Вішну.
