прояснилося, коли ви згадали, що полковник носив білий френч. Те, що спало мені на гадку, певна річ, просто неможливе, якщо полковника закололи кинджалом, але якщо ми припустимо, що вбивця діяв довгим знаряддям, на зразок рапіри, – це не так уже й нездійсненно.
Священик відкинувся на спинку крісла, спрямував погляд у стелю і почав викладати давно вже, мабуть, обдумані і ретельно виношені міркування.
– Всі ці загадкові випадки на кшталт історії з Жовтою кімнатою,[13] коли труп знаходять у приміщенні, куди ніхто не міг проникнути, – не схожі на нашу, бо справа відбувалася в альтанці. Коли мова йде про Жовту кімнату і про будь-яку іншу, ми завжди виходимо з того, що її стіни однорідні та непроникні. Інша річ – альтанка. Тут стіни часто зроблені з переплетених гілок і планок, і як би густо їх не переплітали, завжди знайдуться щілини й просвіти. Був такий просвіт і в стіні за спиною полковника. Сидів він у кріслі, а воно також було плетене, і в ньому світилися дірочки. Додамо до того ж, що альтанка стояла біля самої огорожі, а огорожа, як ви тільки-но сказали, була дуже ріденькою. Людина, котра стояла по інший її бік, легко могла розрізнити крізь сітку гілок і планок білу пляму френча полковника, виразну, як біле коло мішені. Маю сказати, що ви доволі туманно описали місце дії. Але, прикинувши дещо подумки, я заповнив прогалини. Наприклад, ви сказали, що Скеля Долі не надто висока. Але ж ви згадували, що вона, як гірський шпиль, нависає над садом. А все це означає, що скеля стоїть дуже близько від саду, хоча шлях до неї займає купу часу. Знову ж таки, навряд чи молода леді кричала б так, що її було чутно за півмилі. Вона просто зойкнула, і все ж, перебуваючи на березі, ви її почули. Серед інших цікавих фактів ви, дозвольте вам нагадати, повідомили і про такий: на прогулянці Гаррі Дрюс трохи відстав від вас, розпалюючи біля огорожі люльку.
Фінзах раптом сіпнувся.
– Ви хочете сказати, що, стоячи там, він просунув лезо крізь огорожу і встромив його в білу пляму? Але ж це означає, що він прийняв рішення раптово, не вагаючись, майже не сподіваючись на успіх. До того ж він не знав напевно, що йому дістануться гроші полковника. До речі, вони йому й не дісталися.
Патер Браун споважнів.
– Ви не тямите в його характері, – сказав він із таким виглядом, гейби сам усе життя був знайомий із покійним Гаррі Дрюсом. – Він своєрідна людина, але мені такі траплялися. Якби він точно знав, що гроші перейдуть до нього, то навряд чи став би діяти. Тоді він би бачив, як це огидно.
– Вам не здається, що це дещо парадоксально? – не зрозумів Фінзах.
– Він гравець, – пояснив священик, – він і по службі постраждав через те, що діяв на свій ризик, не чекаючи наказів. Імовірно, вдавався до недозволених методів, адже в усіх країнах поліційна служба більше схожа на жандармерію, ніж нам хотілося б думати. Але він задалеко зайшов і зірвався. Для людей такого типу вся принадність полягає у ризику. Їм дуже важливо сказати: «Тільки я один міг на це зважитися, тільки я один міг зрозуміти – ось воно! Тепер або ніколи! Лише геній
Мова йде про детективний роман французького письменника Ґастона Леру (1868–1927) «Таємниця Жовтої кімнати».
