поглянув на червону леді, радіючи з того, що його племінниця нітрохи на неї не схожа. Потім він відвернувся і став озиратися – з якоїсь йому самому невідомої причини – поки не відчув, що будь-яка людська особа була б рятівним контрастом. І тому він із полегшенням, наче прокинувшись, почув своє ім’я та побачив ще одне знайоме йому обличчя.
Це було гостре, але аж ніяк не агресивне обличчя юриста на ім’я Ґренбі, чиї сиві пасма видавалися напудреною перукою, настільки вони не в’язалися з юнацькою енергією рухів чоловіка. Він був із тих людей, котрі носяться конторами, як шкідливі школярі. Певна річ, він не міг скакати по модній картинній галереї так, як скакав у себе в офісі, але, здавалося, мріяв про це і хвилювався, озираючись на всі боки в пошуках знайомих.
– Я не знав, – сказав патер Браун із посмішкою, – що ви захоплюєтеся новим мистецтвом.
– А я не знав, що ви йому протегуєте, – відбрив той. – Я тут полюю за однією людиною.
– Бажаю вдалого полювання, – відповів священик. – Я займаюся приблизно тим самим.
– Сказав, що він тут проїздом на континент, – пирхнув правник, – а я можу зустріти його в цій підозрілій місцині. – Він трохи подумав і продовжив: – Послухайте, я впевнений, що ви вмієте зберігати таємниці. Чи знаєте ви сера Джона Масґрейва?
– Ні, – відповів священик, – але мені важко уявити, що він був таємницею, хоча про нього і кажуть, що він поховав себе живим у замку. Чи не той це старий, про котрого розповідають стільки побрехеньок? Начебто він живе у вежі зі справжніми опускними ґратами і підйомним мостом і навідріз відмовляється повернутися з темного середньовіччя? Він що, один із ваших клієнтів?
– Ні, – коротко відповів Ґренбі, – до нас звернувся його син, капітан Масґрейв. Але старий відіграє в цій справі важливу роль, а я його не знаю, в цьому й річ. Слухайте, це суто між нами, втім, вам я можу довіряти. – Він знизив голос і потягнув свого друга в бічну галерею, що містить зразки різноманітних скульптур, й яка була майже порожня.
– Молодий Масґрейв, – почав він, – хоче отримати від нас велику суму під довіреність post obit[8] свого старого батька в Нортамберленді. Старому далеко за сімдесят, і він рано чи пізно піде. Але як бути з post, якщо можна так сказати? Що станеться з його грішми, замком, підйомними мостами? Це чудовий стародавній замок, і він, як і раніше, чогось таки вартий, але, як не дивно, він не відзначений в заповіті. То ж ви бачите, з ким маємо справу. Питання в тому, як сказав котрийсь герой Діккенса, чи прихильний старий.
– Якщо він прихильний до свого сина, то краще для вас, – зауважив патер Браун. – Ні, боюся, я нічим не зможу вам допомогти. Мені ніколи не доводилося зустрічати сера Джона Масґрейва, і, наскільки я знаю, дуже мало хто бачиться з ним. Вочевидь, ви маєте спитати у нього самі, перш ніж позичати молодому джентльменові кошти вашої фірми. Чи не з тих він, кого частенько залишають без пенса?
– Сумніваюся, –
Post obit (
