душогубом. Насправді ж шотландець, за його власними словами, був поважним фермером із Абердиншира і звався Джеймс Ґрант. З першої ж миті не тільки патерові Брауну, але і досвідченому інспектору Ґрінвуду стало ясно: шотландець при арешті буянив не тому, що боявся помсти, а тому, що був ображений.
– Ми потривожили вас, пане Ґрант, – почав пояснювати інспектор, – аби з вашою допомогою прояснити одну-єдину суттєву обставину. Я глибоко шкодую про ті неприємності, яких ми вам несамохіть завдали, але не сумніваюся, що ви не відмовите в допомозі правосуддю. За нашою достовірною інформацією, на днях ви заходили в цей бар одразу ж після його відкриття, о пів на шосту, щоб випити скляночку віскі. Нам необхідно встановити, хто саме перебував тоді в барі – господар, бармен чи хтось із обслуги. Чи бачите ви серед присутніх людину, котра того дня подала вам віскі?
– Аякже, – пан Ґрант уважно озирнувся і похмуро посміхнувся. – Такого здорованя і не впізнати. У вас у готелі всі слуги такі пихаті?
Інспектор і бровою не повів, обличчя ж священика залишилося непроникним, але багато хто насторожився: бармен був не такий уже й здоровань і зовсім не пихатий, а господар – той і зовсім коротун.
– Вам лише треба вказати бармена, – непохитним голосом сказав інспектор. Ми його, звісно, знаємо, але вам слід упізнати його без чужої підказки. Отже…
– Та ось же він, – буркнув шотландець і показав на пана Джукса. Ватажок комівояжерів із слонячим ревінням схопився з місця, і в ту ж мить троє поліцейських вчепилися в нього, як пси в дикого звіра.
– Все дуже просто, – пояснив потім патер Браун. – Я вже вам розповідав, що, як тільки ми увійшли в порожній бар, я відразу відчув – щось не гаразд. Бармен залишив своє господарство без нагляду, а отже, й я, і ви, будь-хто, кому заманеться, може спокійнісінько зайти за стійку і підсипати отрути в будь-яку пляшку. Вигадливий отруйник буде діяти так, як учинив Джукс: принесе пляшку з отруєним вином, а тут раз – і підмінить. Для Джукса це не дуже складно, він торгує вином і постійно возить свій товар із собою. Немає нічого простішого – заздалегідь всипати отруту в таку ж пляшку шеррі-бренді, які тримають в цьому закладі, і непомітно її підмінити. Правда, при цьому слід дотриматися однієї не складної умови. Якщо отруїти пиво чи віскі, відвідувачі будуть вмирати пачками. Отже, отруїти треба було напій, шанувальників якого, як кіт наплакав – хіба що один дивак. Це так само безпечно, як отруїти жертву в її власному ж будинку, навіть ще безпечніше. Всі підозри неминуче впадуть на готель, і якщо хтось здогадається, що у всьому винен один із сотні відвідувачів, довести це не вдасться ні за що на світі. А справжній вбивця залишиться в тіні і щасливо уникне відплати.
– Навіщо ж йому взагалі знадобилося вбивати? – поцікавився інспектор.
Патер Браун встав і почав діловито підбирати папери, які впустив у хвилину подиву.
– Дозвольте звернути вашу увагу, – з посмішкою сказав він, –
