в руці документи, за які майбутні біографи Джона Реґлі віддали б півжиття. Помітивши його здивування, інспектор поспішив підтвердити:
– Авжеж, ми спіймали Швидку Руку. Цей жевжик, виявляється, ще й ногами швидкий – ледь від нас не втік. Його щойно схопили. Він, не повірите, зібрався на риболовлю в Оркні. І тут немає ніякої помилки: це той самий шотландець, котрий крутив роман із дружиною Реґлі. Це він у день убивства заходив у бар випити шотландського віскі, а потім потягом вирушив в Единбурґ. І якби не ви, нізащо б нам його не впіймати.
– Я мав на увазі… – ошелешено почав було патер Браун, але в цю мить із вулиці долинув гуркіт, ревіння важких автомобілів, і перед очима приятелів виросли двоє чи троє кремезних поліціянтів. Старшому серед них інспектор запропонував сісти, і він із втомленим і задоволеним виглядом всівся і захоплено зиркав на патера Брауна.
– Вбивця попався, сер, – оголосив він. – Ох, я вам скажу, який же це вбивця! Він і мене мало не закатрупив. Мені траплялося затримувати небезпечних злочинців, але такого шаленого – жодного разу. Як брикицьне мене в живіт – справжнісінький лошак. Вп’ятьох ледве його скрутили. Душогуб і є, можете не сумніватися.
– Де він? – спитав слуга Божий.
– У машині. Довелося одягти наручники. Ви б його краще не чіпали. Нехай втихомириться.
Патер Браун змарнів, наче з нього випустили повітря, і безсило опустився на ослін. Папери випурхнули у нього з рук, розлетілися по залі і лежали на підлозі, як сніг, що не розтанув навесні.
– Господи… Господи… – повторював священик, не знаходячи інших слів, аби висловити свій відчай. – Всевишній, знову зі мною така ж історія…
– Ви хочете сказати, що знову спіймали злочинця, – уточнив Ґрінвуд, але слуга Божий пирхнув, як сифон із содовою, що випускає останній струмінь.
– Я хочу сказати, – сказав патер Браун, – що це моя вічна біда. Не розумію, чому так відбувається. Я завжди намагаюся говорити прямо, а мої слова тлумачать криво і навскіс.
Ґрінвуду почав уриватися терпець:
– Чим ви цього разу невдоволені?
– Що б я не сказав, – ледь чутно прошепотів священик, – що б я не сказав, у моїх словах примудряються знайти такий сенс, який я в них зовсім не вкладав. Якось мені на очі потрапило розбите дзеркало, й я зауважив: «Щось сталося», а мені відказують: «Це ви правильно сказали, тут двійко шибеників затіяли бійку, й один утік у сад». А мені в голові не вкладається: хіба «щось сталося» і «затіяли бійку» – це одне й те ж? От уже не зустрічав таких висновків у старих підручниках логіки. Нині – той самий конфуз. Ви переконані, що шотландець убивця. Хай так, але хіба я це казав? Я тільки зауважив, що він нам потрібен. І не відмовляюся від своїх слів: потрібен. Потрібен конче. Адже для того, щоб розкрити цей мерзенний злочин, нам бракує лише свідка!
Поліціянти втупилися в патера Брауна. Схоже, такого повороту ніхто не очікував. А священик продовжував пояснювати:
– Цей
