підмітав сходи, не добилися нічого путнього. Він пам’ятав тільки, що до приходу дивовижного турка в тюрбані і проповідника тверезості відвідувачів як таких не було. Хіба що комівояжери зайшли «перехилити по скляночці нашвидкуруч», як у них це називалося. Але вони приперлися гуртом і доволі швидко пішли. За словами підлітка, один із них встиг перехилити свою скляночку швидше за інших і пішов сам один. Однак господар і бармен це заперечували. Вони знали всіх комівояжерів в обличчя і пам’ятали кожен їхній крок.
Спершу гості пили та гомоніли в барі. Там, з вини їхнього верховоди пана Джукса, у них зав’язалася невелика дискусія з паном Прайс-Джонсом, а потім вони раптом натрапили на жвавіший диспут між паном Акбаром і паном Реґлі. Потім їх запросили в спеціально відведену кімнату, туди ж офіціант забрав їхні переможні трофеї – склянки з напоями.
– Небагато ж ми дізналися, – зітхнув інспектор Ґрінвуд. – І вже, певна річ, сумлінні посудомийки, як годиться, перемили весь посуд, у тому числі і склянку старого Реґлі. З нами, детективами, завжди так: через чужу старанність пропадають надаремно наші власні зусилля.
Патер Браун хитро всміхнувся:
– Знаю, знаю. Часом мені здається, що правила гігієни вигадані злочинцями. А може, охоронці гігієни й придумали злочин. Є такі, вони не зволікатимуть. Ось кажуть – злочинність звила гніздо в брудних кублах, у будинках з нечистою репутацією. Та якраз навпаки! У них нечиста репутація не тому, що там трапляються злочини, а тому, що вчинені там злочини виходять назовні. Якщо вже десь злочинність і звила гніздо, то в будинках бездоганно чистих, не заплямованих. Ні бруду немає, ні слідів на підлозі, склянка вимита – спробуй дізнатися, була там отрута чи ні. Якщо спритні слуги ось так мимоволі знищують докази, то господареві нічого не варто безкарно вбити шістьох дружин і спалити їхні трупи? А якщо в будинку з’явиться хоч дещиця благословенного християнського багна – і вбивці буде непереливки. Може, я надто вихваляю неохайність, але справа ось у чому. Вчора я бачив на стійці одну склянку, якій треба було б дати лад. Її, звісно, вже вимили.
– Вважаєте, що це була склянка Реґлі?
– Ні. Це була нічия склянка. Вона стояла поруч зі склянкою молока, і в ній залишалася ще порція віскі. Ми з вами віскі не пили. Господар, коли галасун Джукс зголосився його пригостити, попросив «ковточок джину». То чия ж це склянка? Ви ж не станете стверджувати, що шанувальник віскі переховувався під маскою мусульманина в зеленому тюрбані? Або що преподобний Девід Прайс-Джонс примудрився запити молоко алкоголем і навіть не помітив цього?
– Віскі пили комівояжери, – заперечив інспектор. – Вони завжди його замовляють.
– А якщо замовляють, то розраховують отримати своє замовлення, – сказав патер Браун. – Але вчора, коли офіціант забирав напої в іншу кімнату, цієї склянки ніхто не торкнувся.
– Може, офіціант забув про неї, – невпевнено припустив Ґрінвуд. – Забув, а в іншій кімнаті налив відвідувачеві нову.
Патер Браун
