надійшов погрозливий лист, тож вона, людина боязкої вдачі, мимоволі заховалася у своєї годувальниці в західній частині столиці. Живучи в її убогій оселі, вона задумала перебратися в яке-небудь гірське село, та оскільки в нинішньому році цей напрям виявився забороненим, то вона, перечікуючи заборону, тимчасово зупинилася в тому жалюгідному місці, де ви, на превеликий для неї жаль, вперше її помітили. На відміну від інших людей, вона була дуже сором’язлива й понад усе на світі боялася, що хто-небудь дізнається, що в неї на душі, а тому, напевне, здалася вам потайною». – «Саме так», – подумав Ґендзі, зіставляючи її розповідь з історією, колись почутою від То-но цюдзьо, і ще ніжніше згадав про покійну. «То-но цюдзьо сумував, що не може знайти дитини, – сказав він. – Значить, це таки правда?…»
«Так, позаминулої весни вона народила гарненьку дівчинку». – «А де вона тепер? Привезіть її до мене, але так, щоб ніхто про це не знав. Я був би радий отримати такий подарунок на згадку про ту, якої ніколи не забуду, – просив Ґендзі. – Я розумію, що треба було б повідомити про все То-но цюдзьо, але не хочу накликати на себе незаслужених докорів. У всякому разі ніхто мене не осудить, якщо візьму дитину до себе на виховання. А для годувальниці придумайте якийсь привід, щоб відпустила її».
«О, як я раділа би, якби так сталося! Мені гірко від самої думки, що дитина зростатиме в західній частині столиці. Не було кому віддати її на виховання, тож довелося шукати притулку в тамтешньої годувальниці», – сказала Укон. Тихе надвечір’я під небом з чарівними барвами, сюрчання комах у посохлій траві й кущах у садку перед будинком, багряне листя на деревах – уся ця картина так зачарувала Укон, що їй стало соромно згадувати колишнє убоге житло за огорожею, обвитою «вечірнім лицем». Із заростів бамбука долинало уривчасте воркування домашніх голубів, і в уяві Ґендзі виник образ покійної, яку налякали такі ж птахи в попередньому будинку.
«То скільки їй було років? Вона здавалася на диво тендітною, слабкою, як ніхто на світі. Мабуть, уже тоді їй судилося недовго жити?» – «Їй ледь виповнилося дев’ятнадцять. Коли моя мати, її годувальниця, покинула цей світ, пан Саммі-но цюдзьо взяв мене до себе, і я виросла разом з його дочкою. Якби не його ласка, то я не знаю, як вижила б у цьому світі. Жаль тільки, що я занадто міцно з нею здружилася та впродовж років покладалася на неї, таку слабку й безпорадну».
«Саме своєю безпорадністю жінки й приваблюють. Нікому не подобаються жінки надто розумні й норовисті. Наприклад, мені, людині м’якій і нерішучій, ближча жінка сором’язлива, здатна підкоритися чоловічій волі навіть під загрозою обману, – жінка, яку можна перевиховати за своїм бажанням». – «О, так жаль, так жаль, – заплакавши, відповіла Укон, – коли подумаю, як точно відповідала вашим уподобанням моя господиня».
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив
