я рушив назад до палати, де чекала моя доля.
Багато років опісля спогад про ту ніч знову зринув у моїй пам’яті, коли, зачинившись над ранок у підсобній комірчині старої книгарні на вулиці Святої Анни, я вкотре опинився перед порожнім аркушем паперу, не маючи ані гадки, із чого почати розповідати самому собі справжню історію своєї родини. Я присвячував цій справі місяці, ба навіть роки, і однаково не спромігся бодай на один життєздатний рядок.
Фермін, користаючи з безсоння, спричиненого перетравленням півкіла шкварок, вирішив зробити мені вранішній візит. Побачивши, як я, озброєний перовою авторучкою, з якої текло, наче зі старого автомобіля, мордуюся перед порожнім аркушем, товариш присів коло мене й зміряв поглядом купу зіжмаканого паперу, що валявся під моїми ногами.
– Не візьми моїх слів за образу, Даніелю, але чи маєш ти бодай найменше уявлення про те, що робиш?
– Ні, – визнав я. – Може, якби я спробував друкувати на машинці, пішло б легше? У рекламі кажуть, що «Ундервуд» [3] – це вибір професіоналів.
Фермін зважив рекламну обіцянку, але переконано захитав головою.
– Між друкуванням на машинці й писанням рукою – світлові роки.
– Дякую, що підбадьорив. А ти сам що тут робиш о такій годині?
Фермін помацав живіт.
– Мій шлунок збунтувався, коли його змусили перетравлювати цілого підсвинка в засмаженому стані.
– Може, випий соди?
– Краще, мабуть, не треба. А то ще дістану, перепрошую на слові, ранковий стояк, а тоді вже точно буде не до сну.
Я відклав ручку, покинув уже вкотре правити одну-єдину фразу, над якою мучився, і зустрівся поглядом із товаришем.
– У тебе все гаразд, Даніелю? Я маю на увазі, окрім твоєї невдалої спроби взяти приступом замок красного письменства…
Я стенув плечима. Фермін, як завжди, з’явився у визначальний момент, підтверджуючи своє реноме «базікала ex machina» [4].
– Хочу запитати тебе про дещо – це вже давно крутиться в моїй голові, – але не знаю як, – зваживсь я.
Фермін затулив рот долонею й коротко, але голосно відригнув.
– Якщо це стосується якихось фортелів у ліжку, питай не соромлячись, адже, дозволю собі нагадати, що я в цьому ділі – дипломований фахівець.
– Ні, це не пов’язано з ліжком.
– Шкода, тому що в мене саме є свіженька інформація про кілька хитромудрих вивертів, що…
– Ферміне, – урвав я його, – як ти гадаєш, я жив так, як мав жити? Гідно?
Мій приятель замовк на півслові. Потім опустив очі й зітхнув.
– Тільки не кажи мені, що це в тебе насправді стан розчарованого Бальзака. Духовні пошуки і все таке…
– А хіба ж людина пише не для того, щоб краще пізнати світ і себе саму?
– Авжеж, для того. Якщо вона знає, чого хоче, на відміну від тебе…
– Кепський із тебе духівник, Ферміне.
Одна з найпопулярніших у свій час марок друкарської машинки.
«З машини» (
