починає видаватися вишуканими французькими делікатесами. Ця напіввоєнна дієта на основі крихт хліба, переполовиненого з тирсою, і юшки з брудної води загартовує твій дух і розвиває смакове сприйняття піднебіння до тої міри, аж доки одного дня ти не переконуєшся, що в часи скрути навіть коркове покриття для стін може бути не гіршим на смак за свинячі шкварки.
Щурик терпляче вислуховував Ферміна, під’їдаючи свою частку з припасів, які роздобув чоловік. Наївшись, гризун часом дрімав коло ніг свого товариша. Фермін спостерігав за ним, відчуваючи, що вони так легко знайшли спільну мову тому, що насправді були подібними між собою.
– Ми з тобою, приятелю, одного поля ягода. Із філософською стійкістю зносимо цю напасть у вигляді мавпи прямоходячої і борсаємося щосили, щоб вижити. Дасть Бог, уже зовсім скоро одного дня ці всі примати вимруть до дідька, долучившись таким чином до диплодоків, мамутів і пташок додо, щоб ви, істоти мирні й діловиті, які задовольняються тим, що сплять, їдять і розмножуються, успадкували цю землю або, принаймні, розділили панування з тарганами і ще якимись жуками.
Якщо пацюк і був незгодний з чоловіком, то цього не показував. Їхнє співіснування ґрунтувалося на приязності й рівноправності, така собі джентльменська угода. Протягом дня вони дослухалися до відгомону кроків і голосів, що відлунювали у ллялі [8]. Зрідка хтось із матросів спускався в трюм, зазвичай аби щось поцупити, і тоді Фермін знову ховався до скрині з гвинтівками, де, заколисаний морем і приспаний запахом пороху, він поринав у дрімоту. Другого дня своєї подорожі, досліджуючи розмаїття дивовиж, захованих у череві цього Левіафана, Фермін, цей сучасний Йона і дослідник Святого Письма на неповній ставці, натрапив на коробку з Бібліями в чудових палітурках. Така знахідка видалася йому щонайменше викличною і оригінальною, однак за браком кращого літературного меню, він узяв одного примірника й за допомогою свічки, також роздобутої серед багажу, читав уголос собі й своєму супутникові вибрані уривки зі Старого Заповіту, який завжди видавався Фермінові набагато цікавішим і захопливішим, ніж Новий.
– А зараз, боцмане, попрошу уваги, адже ви почуєте дивовижну притчу з глибоким символізмом, присмачену інцестом і каліцтвами, достатніми для того, щоб самі брати Ґрімм намочили собі підштаники.
Ось так минали години й дні в морі, аж доки вранці 17 березня 1938 року Фермін розтулив очі й побачив, що його друг-гризун зник. Можливо, його відлякали уривки з Об’явлення Івана Богослова, які минулого вечора читав йому чоловік, а може, щур просто відчув, що їхня подорож наближається до завершення і настав час сходити на берег. Фермін, який уночі задубів від холоду, що пробирав аж до кісток, дістався, хитаючись, до одного з ілюмінаторів, крізь які линув багрянець світанку. Кругле віконце було ледве чи півметра над ватерлінією, і чоловік бачив, як сонце сходить над морем кольору вина. Обійшовши ящики з боєприпасами й цілу купу зв’язаних
Лляло – водостік у нижній частині трюму на суднах зі сталі, утворений крайнім міждонним листом і зовнішньою обшивкою.
