круїзних лайнерах, що курсували Гвадалквівіром, бідолашному Бермехо бракувало духу для такої роботи.
– А звідки ви знаєте, капітане, що нас затримано?
Арраес зупинив свій погляд на чоловікові, який щойно ступив на палубу. Загорнутий у чорне габардинове пальто, у рукавичках і крислатому капелюсі, він, здавалося, був єдиним неозброєним серед усіх цих прибульців. Арраес стежив за тим, як чоловік неквапно йшов палубою. Його рухи свідчили про ідеально прораховану байдужість і холоднокровність. Погляд очей, які ховалися за темними окулярами, ковзав по обличчях матросів, його ж власне лице не виражало нічого. Нарешті чоловік зупинився посеред палуби, звів погляд на місток і привітався, знявши капелюха з голови й розтягнувши губи в гадючій посмішці.
– Фумеро, – пробурмотів капітан.
Бермехо, який, здавалося, став нижчим сантиметрів на десять відтоді, як цей тип ступив на палубу корабля, поглянув на свого начальника, білий як крейда.
– Хто? – ледве здолав запитати.
– Політична поліція. Спускайся й скажи всім, щоб не втнули якоїсь дурниці. А потім передай по радіо те, що я тебе просив.
Помічник кивнув, але навіть не рушив із місця. Арраес скинув на нього пронизливим поглядом.
– Бермехо! Мерщій! І, заради Бога, не обісцися!
– Слухаюсь, капітане!
Якусь хвилю Арраес лишався на містку сам-один. День видався ясний, кришталеве небо, де-не-де помережане хмаринками, що поспішали кудись, змусило б аквареліста нетямитися з захвату. На мить капітан замислився, чи не варто сходити до своєї каюти за револьвером, який він тримав у шухляді, що замикалася на ключ, але усвідомивши наївність цієї думки, Арраес лише гірко посміхнувся. Він глибоко вдихнув і, защіпаючи ґудзики на своєму пошарпаному кітелі, спустився з містка на палубу, де, крутячи цигарку між пальцями, на нього вже чекав давній знайомий.
4
– Ласкаво просимо до Барселони, капітане Арраес!
– Дякую, лейтенанте.
Фумеро вищирився.
– Уже майор.
Арраес кивнув, витримавши погляд двох скелець темних окулярів, за якими ховалися колючі очі Фумеро, так що тяжко було сказати, куди насправді вони дивляться.
– Мої вітання.
Поліціянт простягнув йому одну зі своїх цигарок.
– Ні, дякую.
– Першосортний товар, – наполіг Фумеро. – «Рубіо амерікано» [11].
Арраес узяв цигарку й сховав до кишені.
– Хочете оглянути документи й дозволи, майоре? Усі вони чинні, усі з печатками Женералітату [12]…
Фумеро стенув плечима, із байдужим виразом випускаючи з рота кільця диму і з легкою посмішкою розглядаючи жарину своєї цигарки.
– Я не сумніваюся, що всі ваші папери в порядку. Скажіть-но, а який вантаж у вас на борту?
– Харчові продукти. Ліки,
Сорт тютюну.
Уряд Каталонії.
