в усіх людей, і це, сподіваємося, дасть у наслідку таке саме визнання акторів, яке досі вони здобували лише за свої старання в галузі фарсу. Цю ідею спершу подали самому Джорджеві Бернзу, і він так нею зацікавився, що закликав нас працювати далі.
Нижче поміщено запропоноване оповідання:
Діставши невелику спадщину, бідний Джордж зразу ж був ладен покинути роботу рекламного агента, вийти у відставку й перебратися на периферію, аж тут начальник викликав його до кабінету, щоб поговорити про справу. Вона дивним чином зацікавила й захопила Джорджа – закоренілого старого парубка, що волів триматися в тіні. Плекав у собі ці риси на радість людям і мав утіху саме з того, а не з якихось власних успіхів. Завдяки такій чесноті Джорджа вважали найкращим на весь Мангеттен рекламним агентом, і, ймовірно, якраз тому начальник і попросив його взятися за цю дуже нелегку й непросту справу.
Коротко кажучи, справа, як пояснив керівник агенції бідному Джорджу, зводилася до того, щоб увійти в середовище багатіїв і розплутати дивну ситуацію.
Ця незвична ситуація склалася з містером Оґастесом Ван-Ґроссі[60], що його віддавна сприймали як одне ціле з яхтовими регатами в Америці, та його двома доньками, вихованими без матері. Батько постановив, що старша має вийти заміж раніше, ніж молодша. Ба, старша дочка була справдешнім джерелом непорозумінь. Доволі гарненька, вона, однак, завжди виказувала себе незграбними промахами в мові й поведінці, так що бездоганні молодики з оточення міс Ван-Ґроссі уникали її. Досі вона не змогла знайти залицяльника, тож здавалося, що жодна із сестер ніколи не одружиться.
Завдання рекламної агенції полягало в тому, щоб послати її найтямущішого працівника до Ньюпорта. Там під час кубкових перегонів яхт він мав з’ясувати, чи не вдалося б залучити природні обдарування Ґрейсі, якими досі старанно, але невдало маневрували, і так ними скористатися, щоб нарешті видати її заміж. То був уже останній із усіх можливих вивертів, на які пішов батько.
Спершу Джордж категорично заперечував. Він уже вибрав до вподоби маленький котедж, у якому можна було б насолоджуватися маленькою спадщиною й доводити сіянку до цибулин, а не цибулини до орхідей. Але тут вкотре далися взнаки професійні інстинкти. Завдання зацікавило рекламного агента, і він поїхав у відрядження.
У поїзді Джордж далі марно поборював свою слабкість, хоч і взяв із собою друкарську машинку, всі дані про кубкові перегони й усі відомості про родину Ван-Ґроссі з її традиціями, що зумів відкопати в довідкових відділах редакцій газет. У мить, коли спало на думку повернутися назад, він побачив, що на дорожній сумці, поставленій разом із його власною не в тому місці – через прохід, написано «Ґейбрієлла Ван-Ґроссі». Інстинктивно скориставшись таким випадком, він перейшов прохід і під приводом того, щоб виправити плутанину з багажем, відрекомендувався батьковим приятелем, що їде на регату,
1934 року на перегонах яхт за Кубок Америки в Ньюпорті (штат Род-Айленд) переміг Гарольд Вандербілт. Після невдалого початку він на «Веселці» обігнав яхту британського претендента «Спроба» і захистив Кубок.
