Беннетт[51].
– Вони грають у комедіях?
– Вони найсмішніші.
– Вони – це хто чи що?
– Найсмішніші комедії.
– Чому?
– Ой, там весь час стараються розігрувати ці пристрасні штуки.
– Що за пристрасні штуки?
– Ну… ці погляди.
– Які погляди?
– Та ви знаєте. Це… гм… як на Різдво.
Білл почав був сушити над цим голову, але згадав про досі не вирішену справу з іглу й схаменувся. Вважав за доцільніше повернутися до книжок.
– Які книжки маєш? – запитав він.
Хлопець уважно подивився на нього.
– Еге, а ви часом не пройдисвіт?
Білл швиденько поміркував, так воно чи ні.
– Ні, – признався він.
– Що ж… – звівся з ліжка хлопчик, – маю десь два сорти книжок. Одна про чотирьох дівчаток на ім’я Меґ, що звалилися в кролячу нору[52], а друга про… Багато таких маю. – Повагавшись, він додав: – І ще в мене є кілька власних книжок.
– Чи можу я їх побачити?
Хлопчик подумав.
– І що тоді робитимете?
Білл задумався втретє. Нарешті відповів:
– Нічого.
– Якщо так, то підніміть край матраца.
Білл підняв. Згодом він сам себе питав, скільки книжок там нарахував: десять чи двадцять. Ті, що запам’ятав, називалися «Факти любові»; «Війна і мир», том I; «Премійовані оповідання 1926 року»; «Психіатрія, її зміни за вісімдесят років»; «П’ятдесят популярних загадкових історій Світової виставки 1876 року».
Голос хлопчика м’яко й гостро протинав Біллову задуму над схованкою.
– Мабуть-таки, ви пройдисвіт. Ви побачили їх. Що ви робитимете?
– Ймовірно, виріжу тобі мигдалини, – відповів Білл, вчасно ухилившись у мить, коли з грюкотом упав матрац. Такий випадок, очевидно, стався через дедалі гучніший звук кроків.
– Зі мною все гаразд, – повів далі Білл, – я не…
– Дурниці…
Хлопець замовк, щойно з’явилася міс Мейсон. Не призвичаївся до сестри й трохи побоювався її.
– Мати й батько вже вдома, – оголосила вона Біллу. – Хочете зустрітися з ними внизу?
– З вас була б добра асистентка лікаря, – зауважив він.
– Я прожила в лікаря три місяці.
Білл глибоко зітхнув, а вона повела далі:
– Його дружина дуже хворіла. Не gravement, а chronicquement, знаєте[53]. Мені подобаються лікарі.
Хлопчика хвилювало тільки одне – зрадить його Білл чи ні, коли той разом із міс Мейсон виходив із кімнати, озираючись і двічі спробувавши виголосити заключну сентенцію. Востаннє глянувши на затяте хлопчикове обличчя, медик таки закінчив її:
– Не видам тебе, але я б хотів ще з тобою побалакати.
Біля дверей він додав:
– Принаймні не скажу жодному з твоїх приятелів, що ти говорив зі мною по секрету.
Зробивши
Останньою хлопчик називає комічну актрису, але недарма доктор Гарді зводить брови. Констанс Беннетт (1904—1965) досягла вершини в кінофільмах Топпера наприкінці 1930-х років, але на час дії цього оповідання її найвідоміша комедія – «Трояндове ложе» (1933), у якій вона зіграла проститутку-злодійку, що її виправила любов Джоела Мак-Крі.
Хлопець тут змішує «Маленьких жінок» Луїзи Мей Алкотт (1868—1869) і «Алісині пригоди в Дивокраї» (1865) Льюїса Керрола. Меґ – найстарша й найгарніша з чотирьох березневих сестер у «Маленьких жінках». Алісині пригоди починаються на першій сторінці першого розділу «Униз і вглиб кролячою норою». Ці два класичні твори, так би мовити, зливаються в першу книжку з тих «двох сортів», які має хлопець
