ти, дурнику! – мовила вона й знову відвернулася.
І знову почула чудний вигук.
– Ною, я певна, що ти гукаєш це всім дівчатам, – обернувшись і засміявшись, сказала вона.
Гучно сміючись, дівчина не могла не помітити, що несподіваний звук, який привернув її увагу, долинув від непримітного входу до саду, трохи віддалік, з-поза смуги дерев. Це був дивовижний звук. Вже віддавна він лунав у серці Ґрейсі, хоч вона цього не усвідомлювала. У ньому бриніло щось нове, незвідане й чарівливе. Дівчина спинилась як укопана й глянула на небо: може, це птах, якого вона досі не чула. Однак Ґрейсі серцем знала, що це не птах, і за хвилину, коли знову пролунав звук, рушила до його джерела.
Джерелом був темний закуток біля входу, джерелом було море. Джерело було бозна-де. Точніше – в невеличкій, потрощеній, зовсім непридатній для використання плоскодонці, в якій стояв кошик на білизну[64], а в ньому й саме джерело, яке виявилося маленьким хлопчиком. Навіть у дедалі густішій темряві Ґрейсі не втрималася, щоб не вихопити його з човника й не пригорнути, вигукуючи від утіхи. Мабуть, дитина потрапила сюди з якогось приблудного й покинутого пароплава, але в цю мить Ґрейсі не думала про такі речі. Пройнята захватом, вона попростувала через смугу дерев.
На тому кінці смуги діялася інша сцена, яка заскочила б містера Ван-Ґроссі. Меншенька Ґей, тільки-но зійшовши з потяга, мчала до ліска – на побачення з молодиком, якого містер Ван-Ґроссі власноруч вибрав претендентом на руку Ґрейсі. Зустрівшись біля альтанки край ліска, закохані пристрасно обнялися, а тим часом у великому будинку Джордж дізнавався докладніші подробиці свого завдання.
Мільйонер і рекламний агент прогулювалися садами. Дійшовши до краю ліска, обидва почули той самий крик, що й Ґрейсі кілька хвилин тому. «Що це таке?» – спитав містер Ван-Ґроссі, але Джордж у цьому новому оточенні волів не висловлювати думок. Хотів скористати з власного припущення й, правильно визначивши, звідки доходить крик, переждав якусь хвилину та поміркував. Знову пролунав крик. Цього разу Джордж буркнув собі під ніс: «Ну, якщо це не дитина кричить, то я ніколи не чув дитячого крику». Натомість господареві маєтку мовив уголос, навмисно тицьнувши пальцем не в тому напрямку: «Ось послухайте. Ідіть он туди й розвідайте, що там, а я піду ось сюди». Щойно літній чоловік, спантеличившись, рушив, куди вказано, Джордж кинувся бігти на звук. Вмить він спіткав дівчину, з якою познайомився в поїзді, незнайомого юнака та трохи старшу дівчину з немовлям у білизняному кошику. Очевидно, ці дві пари тільки-но зустрілись, і наш рекламний агент – зовсім не вайло, коли випадало нав’язатися комусь у якійсь дивній ситуації, – нині вніс свою пайку до замішання, викликаного знайденням дитини.
Звучали різні пропозиції про те, що робити зі знайденям, але Джордж, побачивши вперше дівчину, яку мав розрекламувати, і сподіваючись на дальші історії й таємниці, згодився з тим, що дитину треба тимчасово приховати від її бездушного батька й передати на догляд старій няньці. Було видно, що Ґрейсі вирішила негайно усиновити
Пов’язано з Мойсеєм, знайденим у комишах (див. Книга Вихід, 2:3), і це виразно зазначив Фіцджеральд у власноруч переробленому варіанті цього оповідання, що доданий після цих приміток. Улюблена золота рибка Ґрейсі зветься Ной – це також кумедна паралель із Біблією.
