ще й досі заміняв повітря. Дорогою поволі минали обережні машини, намацуючи шлях жовтими фарами. Люди йшли мимохідь якось дивно, виринаючи наче з нічого і відразу ж розчиняючись у тумані-молоці. Середа починалась містично, ніби з цього туману ось-ось мав постати інший, новий світ, у якому всім буде добре, і куди зможуть піти всі ті, хто не прижився і не влаштувався в старому світі.
Я брав убік центру. Хотілося пройти якомога довший шлях у тумані. Дійти до Подолу, до Брацької. Може, й не було в цьому ніякого глузду, але, пам’ятаючи челюскінців і добу героїв і живучи в цьому, зовсім протилежному часі, кортіло іноді робити невидимі іншим імітації нормального героїчного життя. І от в останню середу свого життя я йшов у тумані з одного кінця міста до іншого. Йшов, щоб дійти та взяти як нагороду за перехід чашечку кави. Теж одну зі своїх останніх.
Перехід тривав трохи понад дві години. І, щиро кажучи, уже зайшовши до кав’ярні та підійшовши до стійки, я не відчув урочистості моменту. Рух у тумані позбавляє людину відчуття простору, а отже – й можливості оцінити пройдене. Так воно й було.
Світло тьмяніло в кав’ярні, а на вулиці було сіро. Я сів у кутку до улюбленого столика. Схоже, я був сьогодні першим відвідувачем. «Кавниця» невидимо сиділа за високою угорською кавоваркою і читала книжку. Відволіклась вона лише на мить, аби зробити мені каву. І знову сіла.
До кав’ярні ввійшла дівчина в шкіряному кашкеті й короткуватій темно-сірій куртці, схожій на літню куртку старого зразка. У руці – велика тека для малюнків, а за плечем – шкіряний плечак. Узявши каву, вона сіла по інший бік проходу.
Мені дуже захотілося побалакати з нею, познайомитися. Але її зосередженість на своїх думках зупинила мене.
Я допив каву і вийшов з кав’ярні. Пішов бродити далі. У туман. Моє відчуття туману, звичайно, не було таке наївно-радісне й зворушливе, як у Їжачка-В-Тумані. А проте бродити було легко, і думки бродили в голові усілякі. Схоже, що мій останній день виявиться найнуднішим у житті, але це мене вже не смутило.
9. Четвер
У середу напровечір туман трохи порідшав або, злив-шися з темрявою, став менш помітним. Коли я повернувся додому – настрій покращав. Я зауважив відсутність безлічі дрібних речей і деталей побуту, котрі забрала колишня дружина. Вона ніби прибрала по собі: будики на одній батарейці зникли, і всілякі шабатурки, щітки для волосся. Загалом квартира видалася мені трохи ріднішою, ніж доти. Я легко пройшовся по ній, глибоко вдихнув повітря.
Уночі проти четверга мені снилися кольорові сни. Я жодного не запам’ятав, але відчуття барвності було таке сильне, що, вже прокинувшись, я все ще хотів заплющити очі і далі дивитися їх – сни, що не запам’ятовуються.
Але треба було дбати про інше. Час готуватися до вечора. Я прийняв ванну, поголився. Попрасував. Я збирався так ретельно, ніби мав бути свідком на весіллі. Приготувавши одяг на вечір, я узявся до ранкової кави.
Вечір прийшов непомітно.
Узагалі
