далеко не для всіх.
Розглянемо все з точки зору червоного кров’яного тільця. Так на фаховому жаргоні називають еритроцит, одну з численних клітин нашої крові, які містять червоний барвник гемоглобін. Його головне завдання – транспортування кисню з легень тілом і, навпаки, діоксиду вуглецю – назад до легень.
Отже, тепер ти Ері (так зухвало називають ці тільця деякі медики). Уяви собі, що ти саме транспортуєш діоксид вуглецю, приєднаний до гемоглобіну, з якогось органу, приміром з мозку, у напрямку серця по одній із судин. Тоді ти точно перебуваєш у вені. Адже ті судини, які транспортують кров до серця, називають венами, а ті, по яких вона, навпаки, розходиться від серця по всьому тілу – артеріями. Проминувши декілька розгалужень, ти потрапляєш у верхню порожнисту вену. Це судина, яка входить прямісінько в серце. Там тебе, навантаженого діоксидом вуглецю, «помиють», і ти помандруєш до правого передсердя. Звідти дорога веде до правого шлуночка. Не відволікайся! Це тобі не прогулянка містом – у тебе місія!
Між правим передсердям і правим шлуночком ти проминаєш серцевий, а якщо бути зовсім точним – тристулковий, клапан, який медики ще називають трикуспідальним, адже він складається з трьох «вітрил» (латинське слово cuspis означає «вістря» або «вітрило»). Якщо ти покинув праве передсердя через цей клапан, то, за здорового серця, у тебе вже немає дороги назад. Усі ж бо серцеві клапани працюють за принципом вентиля, тобто відкриваються лише в одному напрямку. У такий спосіб вони не дають потоку крові віднести тебе з правого шлуночка назад у передсердя. Таким чином, якщо серце здорове, то кров завжди тече в одному напрямку, а не хлюпає між шлуночком і передсердям туди-сюди.
Потім ти покидаєш правий шлуночок через іще один клапан – клапан легеневого стовбура (пульмональний) – і рухаєшся в напрямку легень[7]. Проминувши цей клапан, опиняєшся в легеневій артерії. Тим самим доводячи, що всім відоме твердження «Артерії транспортують збагачену киснем кров, а вени – збіднену» – нісенітниця. Адже ти все ще транспортуєш діоксид вуглецю, тобто ти й досі бідний на кисень. І при цьому пливеш саме артерією. Повторімо ще раз: артерії несуть кров від серця, а вени – до серця (хоч і з цього правила є невеличкі винятки, наприклад у зоні печінки)[8].
Прибувши в легеню, ти виконуєш свою першу місію як еритроцит – віддаєш діоксид вуглецю, натомість заправляєшся киснем, щоб транспортувати його по легеневій вені (!) назад до серця. Там разом зі своїми колегами запливаєш у ліве передсердя, а тоді далі, через третій серцевий клапан, у лівий шлуночок – кінцеву станцію подорожі. Клапан між лівим передсердям і лівим шлуночком називають двостулковим (бікуспідальним[9]), або мітральним, адже його форма нагадує шапочку єпископа, митру.
Лівий шлуночок – такий собі бодібілдер у світі серцевих порожнин, адже його стінка, безперечно, найгрубіша. Зрештою, саме він повинен забезпечувати найбільший тиск, аби кров, перебуваючи в постійному
Див. с. 38 («Портальний кровообіг»). (
Двовітрильний клапан. (
