ідеологізація елементарних людських вчинків та їхніх спонук, унаслідок чого вони починають здаватися злочинами – моральними, громадськими, юридичними.
Слід ще сказати про стиль роману, який вражає надзвичайною стриманістю й прямотою вислову, убогістю епітетів і майже цілковитою відсутністю тропів, якоюсь навмисною знебарвленістю. I це не від художньої безпорадності автора, навпаки, написати визначний твір, обмеживши себе такою вбогою палітрою, міг тільки справжній майстер слова. Усі ці стильові особливості перебувають у прямій відповідності за змістом твору, сутністю героя і обумовлюються ними. «Чужий» Камю може слугувати хрестоматійно-наочним підтвердженням тому, що в справжньому творі мистецтва всі компоненти форми значущі й у своїй сукупності втілюють художній зміст в усій його повноті й багатстві.
Це від повної відчуженості Мерсо, «людини абсурду», походить те, що відомий французький учений Р. Барт визначив як «нульовий градус письма». Написано твір короткими фразами предметно-констатуючого змісту, що прагнуть «закруглитися», замкнутися на собі й взаємоізолюватися. Як говорив Сартр у згадуваному розгляді «Чужого», тут «між кожною фразою світ знищується і відроджується», тут кожна фраза – “це острів”». Нагадаю, що оповідачем у романі виступає сам «чужий», і ці особливості стилю – не що інше, як вираження структури його світосприймання, його свідомості. Для нього існує лише теперішнє, наявне, що в цей момент сприймається чуттями. Причинно-наслідкові зв’язки послаблюються, і кожен предмет, кожна чуттєва мить тяжіє до відокремленого існування. Звідси й така характерна особливість стилістики твору, як цілковите переважання зв’язків сурядності над зв’язками підрядності.
За відомим висловом Камю, «абсурд має сенс лише настільки, наскільки з ним не згоджуються». Письменник не задовольнявся констатацією абсурдності буття, а й прагнув знайти позитивні вирішення, дати відповідь на кардинальні питання: як і для чого жити. Слід, проте, сказати, що в цьому сенсі результати «Чужого» досить-таки скромні, це визнавав і його автор. Важливим кроком на цьому шляху став роман «Чума», в якому відбувається перехід від «естетики абсурду» до «естетики бунту».
Перші начерки до роману «Чума» були зроблені Камю ще на початку 1941 р., коли він учителював в Орані. Перший варіант твору був завершений у 1943 р., але автора він не задовольнив, і робота над романом тривала, вбираючи новий життєвий досвід Камю, учасника руху Опору. Вийшов роман уже в повоєнний час, у 1947 р. Він став містком і завершеним утіленням того, що Камю осмислив і пережив у роки суворих випробувань, вираженням значних світоглядних зрушень і відкриттям нових істин. Зіставляючи «Чужого» й «Чуму» в цьому розтині, їхній творець писав: «Чума» в порівнянні з «Чужим», безперечно, знаменує перехід від самотнього бунтарства до визнання спільноти, чию боротьбу необхідно поділяти. I якщо існує еволюція від «Чужого» до «Чуми», то вона відбувається в напрямі до солідарності
