– провокація… У церкву, кажуть, коней навели… Я зразу не добрав діла, а тоді подумав-подумав: це ж вони все село нам зворушать, а найпаче багатіїв отих – Гирю, Годованого… Добре, що догадався – трах-тара-рах, погнав парнишку і сам оце…
Панько. Дурниці! Ніякої воєнної небезпечності… Просто баби понапивались опію релігії та й плещуть язиками…
Копистка. Ой, не кажи! Такого, брат, наплещуть, що аж-аж… Треба побігти наглянути. Найпаче до Гирі під двір, до Годованого.
Панько. Плюньте й розітріть!
Копистка. Не можна!.. Не будь Гирі, Годованого – наплював би, а так… Чує моя душенька…
Панько. Не ходіть – є йтересніше діло. Копистка. Я на хвилинку! Тільки до Гириного двору… Я зараз!
Уже взявся Копистка за клямку, як тут Панько пляшку з-під поли на стіл та:
– Вип’ємо, дядьку Мусію?
Копистка (очізабігали). Ні, я, мабуть… побіжу. (А сам за кисет, ще й дідові дав.) Ось тільки закурю… і побіжу.
Стоножка. Поспієте, сваток! Сідайте, товаришу секретар!.. Ганно! Чи нема у тебе там…
Ганна настовбурчилась.
(Він до неї стиха.) Товариш же секретар наш… Зранку не їли… і той…
Ганна. Одної лише капусти дві чи три пелюстки, а більш нічогісінько…
Панько (уші чуткі). Дайош, тітко, й капусти! Аби в животі було чим подряпати…
Стоножка. Треба ж, як-то кажуть, по-братськи…
Дід Юхим, кахикнувши, пішов до припічка.
А ви, тату, куди?
Дід Юхим Та я вже, сину, їв…
Стоножка. Ага, ото й добре…
Панько (наливши Стоножці). Хазяїну! Пожалуста…
Стоножка. Нашому брату й не годилось би тепер пити, та вже нехай нам радянська влада простить…
Панько. Саме тепер треба пити… Чому? А тому, що в самогоні хліб є, так би мовити, – сила, а ми без хліба… Сьорбаніть, дядьку Мусію.
Копистка (повагавшись, взяв чарку, вихилив, сполоскав зуби). І не пив би, дак через зуби… Крутять і крутять, немов у них контра завелась…
Ганна. А за монашками хто брався бігти?
Копистка (мов не до нього було сказано). Гм… Ми випили, а за діда забули…
Стоножка. Та той… Вони он закуняли.
Копистка. Не годиться так… А знаєте, що я надумав?.. Як був я в городі, то бачив, як ушановували трудових героїв… Ой ловко вийшло! Предсідатель таке слово сказав, що аж-аж… Каже: «Спасибі, товариші, що потрудилися для совіцької власті. Скільки віку, – каже, – вона вас не забуде».
Стоножка. А хто ж вони за люди, оті герої?
Копистка. Думаєш, пани? Наш брат, трудовий елімент! Один дідок був з робочих – так його на руках гойдали… їй-бо! Щоб не пити оце по-дурному, даваймо діда Юхима вшануємо? Га?
Панько. А це – кумедія буде… Дайош!.. Гей, діду!
Копистка й Стоножка (до діда). Діду Юхиме!
– Тату!
Дід Юхим Га-га!
Копистка.
