Ану, діду, ану?
Дід Юхим Стоїмо ми раз, да… (Звівся на ноги.) Коли під’їздить отак (показав у вікно на стіжок соломи), як до соломи… «Здорові, дєті мої, орли!» (По цім слові покивав головою і урочисто додав.) Та й заплакав…
Панько (так і розлігся). Заплакав? Ха-ха-ха… А Скобильова-генерала ви, діду, бачили?..
Дід Юхим Аякже… Видав і Скобильова. Дісьвительно, під’їздить отак, як… до соломи… «Здорові, дєті мої, – говорить, – орли!» (І знову суворо, врочисто.) Та й заплакав… (А в самого аж сльози.) На вра взяли, як оце ви мене… Спасибі вам…
Копистка. Грай, музико, «Інтернаціонал»!.. Жаль, що немає моєї Параски… Хіба побігти?..
Панько. Куди?
Копистка. По жінку…
Панько. Плюньте на жінку… Хто тепер з таким барахлом возиться? Моди нема. Тепер яку попав, та й жінка. Правду кажу?
Копистка. Ні, братику, це не так. Це ти, не во гнів будь сказано, трошки брешеш…
Панько. Я брешу?..
Копистка. Бо чоловік не півень, і обратно ж: без жінки, як без хати…
Панько. Дурниці! Ви докажіть, що це іменно так.
Копистка. Та хоч би й я з Параскою…
Ганна. Годі вже – з Параскою!..
Копистка. Тридцять годочків, як один, вижили. А бувало всього. Бувало, й нап’єшся отак та прителіпаєшся додому без розуму… Прокинешся вранці – у кишені вітер, у голові ковалі. То вона: «Що, п’янюго, голова болить?» – «Болить, Парасю, ой як болить…» Одчине скриню, витягне шкалика: «Сідай, – ка’, – п’янюго, та випий із жінкою». Сіли, випили, закусили…
Панько. Це не доказ і не йтересно… Гех, як був я у повстанцях! От де було, да… І обще йтересно було. Не то, що тепер: хліб повивозили, голод… Вип’ємо!
Копистка. Підожди… Бо було ще й гірше: не то що хліба – кізяка, щоб витопити, не було. А надворі б’є, мете, ще й до того ніякої тобі совіцької власті не було. То вона: «Знаєш, – ка’, – старий, що я надумала?» – А що?» – кажу. – «Продамо хату?» – «То й продамо», – кажу… Що ви думаєте – продали хату! Ну, там сіли, випили, закусили, а тоді як пішли у найми, як пішли… І де вже ми з нею не служили…
Панько. Не йтересно!
Копистка. Підожди! Засадили мене в тюрму за те, що панську економію палили. Сидю у віконця та й кукую. Коли трах-тара-рах – жінку приводять… Побачила мене, гукає…
Аж тут увійшла Параска:
– Ось де він сидить, руда сатана!
Копистка. Парасю!
Параска. Йди, п’янюго, додому!
Дід Юхим Ага, впіймавсь?.. Хрестись мерщій та читай – да воскресне Бог…
Копистка. Ось вона, моє ладо. Парасю!.. (Шуткуючи обняв її.)
Параска. Одчепись, нечиста сило!.. Мусію! Та хіба на людях так годиться?
Поцілував.
Хай ти сказишся… Та пусти!
Копистка. Парасю! Подивись мені у вічі… не так!.. Параска. Додому йди, нечиста сило!.. Ти ж слово давав не
