проповідницею. А ми з Вами знаємо, наскільки вона далеко стоїть від цього. З Полліанною треба познайомитись, і вона сама себе покаже. Отак я хочу познайомити з нею свою сестру, і нехай би Полліанна себе показала… Полліанна, звісна річ, відвідувала б школу; але водночас вона б зцілила зранене серце моєї сестри.
Не знаю, як закінчити цього листа. Це навіть складніше, ніж було почати його. Насправді, я б його не закінчувала взагалі. Мені хочеться писати далі й далі, через побоювання, що, перервавшись, я даю Вам шанс відмовити мені. Отож, коли Ви справді схильні сказати «ні», прошу вас, вважайте, що я знову й знову переконую вас, як мені потрібна Ваша Полліанна.
Сповнена надії
Ваша Делла Ветербі».
– Отаке! – вигукнула місіс Чилтон, відкладаючи листа. – Траплялось тобі читати таку маячню або чути безглуздіше прохання?
– Я не впевнений, – усміхнувся доктор. – Зрештою, бажання наблизити до себе Полліанну не видається мені абсурдним.
– Але вона в такий спосіб це подає… «Щоб вона зцілила зранене серце сестри»… Можна подумати, йдеться не про дитину, а про якісь ліки!
Доктор розреготався від щирого серця.
– У певному розумінні, Поллі, так воно і є. Я сам неодноразово нарікав, що не можу призначати її, як призначаю піґулки чи процедури. А Чарлі Еймс каже, відколи Полліанна прибула в санаторій і аж до миті, коли вона виписалась додому, вони завжди дбали, щоб кожен пацієнт отримав свою «дозу Полліанни».
– «Дозу»! – пирхнула місіс Клінтон. – Таке скажеш!
– То ти її не відпустиш?
– Отакої! Звісно, ні! Невже ти гадаєш, я здатна відпустити дитину з геть чужою людиною? Та ще з такою неврівноваженою… Знаєш, Томасе, я думаю, на мить мого повернення з Німеччини я б отримала дитину із розлитою в пляшечки наклейкою: як приймати, у яких дозах, від яких недуг…
Доктор знов зареготав, відкинувши назад голову. Але за мить вираз його обличчя змінився, і він сягнув у кишеню по лист.
– Я сьогодні вранці теж отримав листа від доктора Еймса, – пояснив він з дивною ноткою в голосі, яка змусила насупитись його дружину. – Дозволь я прочитаю тобі цього листа.
«Друже Томе! – почав він. – Міс Делла Ветербі попросила мене «дати характеристику» їй та її сестрі, що я дуже охоче роблю. Дівчат Ветербі я знаю практично від часу їхнього народження. Вони походять із доброчесної благородної родини і мають бездоганне шляхетне виховання. З цієї точки зору тобі нема чого боятись.
Сестер було троє – Доріс, Рут і Делла. Доріс побралася з чоловіком на ім’я Джон Кент, хоча родина цей шлюб не схвалювала. Кент походив з шанованої сім’ї, але сам був особою сумнівною і, безперечно, дуже ексцентричною. Мати з ним справу було не надто приємно. Своєю чергою, він був невдоволений ставленням до нього з боку жінчиної рідні, тож молоде подружжя майже не спілкувалося з ними, аж доки народилась перша дитина. Всі Ветербі
