я вирішила розширити пошуки.
Я вчителювала, тож улітку мала канікули, а отже, відпустку, яку вирішила провести в Європі. Які там були романтичні чоловіки! Я ніколи в житті не бачила, щоб так дивилися на жінок. Можливо, вино чи екзотична місцевість робили їх такими привабливими? Хай там що, потрібно запечатати їх у пляшечки і продавати як сувеніри в аеропорту. Можна розбагатіти на цьому.
Звісно, вересень привів мене до тями.
У перший день навчання до мого класу прийшов маленький італієць. Це не було чимсь незвичним. Я викладала у великій школі в центрі міста, і більшість дітей була з Європи, Південної Америки або Карибів. Перше, що сказав мені цей хлопчик, було: «Знаєте, ви ідеальна пара для мого брата».
Чесно? Я не вперше чула таке від учнів, але я б ніколи не пристала на подібну пропозицію. Це занадто химерно.
Але Рокко не здавався. Не проходило й тижня, щоб я не чула, скільки в мене спільного з його братом. Той хлопчик був непохитним. До того ж інші діти в класі долучилися до нього: «Зустріньтеся з ним, міс Маддалено. Він вам сподобається».
До речі, його старший брат був доволі симпатичним. Рокко приніс його світлину. Було видно, що його сфотографували зненацька. Це був пристрасний італієць приблизно мого віку. Він нагадував мені Джона Траволту в ролі Вінні Барбаріно11.
– Скільки йому років?
– Дев’ятнадцять.
– Дев’ятнадцять? Замолодий для мене. – Мені було двадцять три, майже двадцять чотири. Зустрічатися з молодшими хлопцями було немодно. На той час.
– Але він поводиться як дорослий, – сказав мені його чотирнадцятирічний брат.
Я б і далі зависала з подругами по клубах, але це вже було не так цікаво.
Перецілувавши безліч «жаб» і неодноразово чувши питання «Хто ти за гороскопом?», я вирішила оголосити добровільний страйк проти побачень. Я краще побуду вдома, щось читаючи, аніж обертатимусь серед відчайдушних хлопців у костюмах-трійках на дискотеках.
І мене охопила нудьга. На вулиці була весна, час сплячки минув, і мені потрібно було кудись вибратися. Нічого серйозного, лише для розваги. Навчальний рік добігав кінця. Чи можу я? Чи слід мені? У нас не було нічого спільного. Він був замолодий. Але ж ми лише йдемо на побачення, а не одружуємося.
– Рокко, – сказала я, – твій брат і досі хоче зустрітися зі мною?
Якщо чесно, я не була впевнена, чи старший брат знає про наші розмови з Рокко. Я просто думала, що коли Рокко так наполегливо переконує мене, то й удома він робить те саме. І не помилилася. Виявилося, що Просперо підсилав своїх друзів до школи, щоб ті оцінили мене. Я простягла Рокко клаптик паперу.
– Передай йому, нехай зателефонує.
Наше перше побачення відбулося 30 квітня 1977 року. Що я можу сказати? Коли я подивилася йому в очі, то мені здалося, що знаю його все своє життя. Ми довго зустрічалися, перш ніж зрозуміли це. Поруч із Просперо все було веселим. Хоч у нас і було різне походження, але любов до пригод і погляди на життя в нас були однакові. Ми поступово
Герой популярного телевізійного серіалу «З поверненням, Коттер».
