знову і ще раз знову. Ми повільно пізнавали одне одного й ставали друзями. Мене вразила його доброта, повага, з якою він до мене ставився, а також те, що йому подобалися мої песики. Ми мали спільні інтереси й поблажливо ставилися до того, що нас відрізняло.
На Різдво 2008 року він освідчився мені, а 4 квітня 2009 ми одружилися.
Усе це сталося завдяки тому, що ми вирішили вийти за межі звичного і традиційного, довірилися Господеві й ризикнули пройтися оптоволоконним кабелем онлайн-побачень, на відстані безлічі гігабайтів від мого рожевого телефону принцеси.
14
Моє останнє побачення з Веронікою
Людина щаслива не через певний збіг обставин, а через певний набір поглядів.
Це було дурістю. Найбільшою дурістю, яку я зробив. Можливо, найбільшою дурістю, яку колись скоїла людина. Ніхто в коледжі не знав про Тисл. Це була таємниця, на яку ніколи не мало пролитися світло, а від думки про те, що хтось колись довідається про неї, я зіщулювався.
Чи можете ви мене звинувачувати? Тисл – це місто лісорубів, жалюгідний клаптик землі, де машини були потрощені, у людей бракувало зубів, а їхні стрижки були ніби доопераційними перед лоботомією. Це була безладна, широка місцина при дорозі, де лісоруби пили пиво й рубали дерева, а сумні жіночки з подвійними іменами заводили балади, скаржачись на невірних чоловіків і непросте життя. Останнє, чого я хотів, – це щоб хтось із моїх друзів із коледжу дізнався неприємну правду: Тисл – моє рідне місто.
Тоді ви спитаєте: нащо я розповів це Вероніці? Я можу відповісти лише так: не знаю.
Моя дівчина Вероніка була привабливою. Жодних сумнівів. Вона була елегантною і високою, із темним волоссям і дорогою стрижкою унісекс. Як не дивно, але мене зачарувала не її врода.
Вероніка походила із заможної родини. У неї був гардероб із сукнями від «Діор» і безлімітна кредитна карта. Але й не гроші мене привабили.
Найбільше я був уражений її розумом. Вероніка була розумницею, відмінницею, президентом класу і завзятою активісткою захисту навколишнього середовища. Вона вживала такі слова, від яких у мене аж мороз пробігав по шкірі.
Отже, я закохався в неї. Деякий час я був на сьомому небі. Хоча, дізнавшись про Вероніку трохи більше, я спустився на нижчий щабель.
Розумієте, у неї був свій темний бік: напружений, невдоволений, стурбований і іноді грубий. Коли вона сердилася, то могла так подивитися, що ставало моторошно.
Але мені подобалося бути з нею. Щовечора я сидів із нею поруч у бібліотеці, коли вона читала фундаментальну, сповнену глибоких ідей літературу. Вайтгед. Камю. Сартр!17
Уся та ліберальна течія, напевно, викликала серйозне викривлення часу у моїй свідомості, бо саме тоді я розповів їй про Тисл.
Вона насупилася й сказала:
– Що?
Вайтгед – британський математик, логік, філософ і педагог. Камю – французький романіст, філософ, публіцист. Сартр – французький філософ, драматург, письменник.
