руку й ніжно взяв руку дівчини.
– Поговоримо протягом тижня, татку.
Вона обернулася.
– Луїзо… Аґнес.
Тоді коротко кивнула і вийшла з кімнати.
Аґнес провела її поглядом. Мені здалося, що вона пробурмотіла щось собі під ніс, але Іларія почала збирати тарілки з таким гуркотом, що важко було розібрати слова.
Коли Табіта пішла, схоже, увесь бойовий дух покинув тіло Аґнес. Вона немов зів’яла в своєму кріслі, її плечі раптом похилилися, а ключиці випнулися вперед, коли жінка опустила на них голову. І підвелася.
– Гадаю, мені час повертатися до своєї кімнати. Дуже дякую за вечерю. Було дуже смачно.
Ніхто не став сперечатися. Рука містера Ґопніка відпочивала на столі з червоного дерева, а пальці гладили руку дружини.
– Побачимося вранці, Луїзо, – мовив він, не дивлячись на мене. Аґнес похмуро дивилася на нього. Я вийшла з їдальні та пришвидшила крок, ідучи повз кухню, щоб уявним кинджалам, котрі жбурляє в мене Іларія, не вдалося влучити.
Приблизно через годину мені надійшло повідомлення від Натана. Він пив пиво з друзями в Брукліні.
«Чув, тобі довелося пройти хрещення вогнем. Як почуваєшся?»
У мене не було сил на дотепну відповідь. А також на те, щоб запитати, звідки він про це дізнався.
«Скоро стане легше, варто лишень звикнути до них. Обіцяю».
«Побачимося вранці», – відповіла я. На секунду я злякалася – на що я тільки-но підписалася? – але тоді опанувала себе й нарешті заснула.
Цієї ночі мені наснився Вілл. Він снився мені дуже рідко – раніше це мене засмучувало, адже я сумувала так сильно, що інколи здавалося, ніби хтось пробив діру просто у мене в грудях. І взагалі припинив снитися, коли я зустріла Сема. Але ось знову він явився мені на світанку, немов живий. Він сидів на задньому сидінні свого шикарного чорного лімузина, як у містера Ґопніка, і я бачила його на другому боці вулиці. Я відчула полегшення від того, що він і досі живий, але інстинктивно знала, що маю завадити йому зробити те, що він збирався зробити. Моєю роботою було зупинити його. Але кожного разу, коли я намагалася перетнути вулицю, переді мною з’являвся новий потік автомобілів, котрі гарчали так голосно, що мені не вдалося ані докричатися, ані дістатися до нього. Він сидів, такий далекий, зі своєю гладкою карамельною шкірою, ледь помітною усмішкою на губах, що промовляють щось водієві. В останній момент він помітив мене – його очі трохи розширилися, – і я прокинулася, спітнівши й заплутавшись ногами в ковдрі.
3
Від: [email protected]
Кому: [email protected]
Пишу похапцем – у місіс Ґ. зараз урок гри на піаніно, – але я намагатимуся писати тобі листи кожного дня, щоб принаймні відчувати, ніби ми спілкуємося. Я сумую за тобою. Будь ласка, напиши мені у відповідь. Я знаю, що ти ненавидиш електронні листи, але зроби це заради мене. Будь лаааааска. (Уяви мої цуценячі очі.) Але ж це не справжні ЛИСТИ!
