Та сама я. Джоджо Мойес

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Та сама я - Джоджо Мойес страница 6

Та сама я - Джоджо Мойес До зустрічі з тобою

Скачать книгу

сторопіла.

      – Звідки ви знаєте?

      – Усі так роблять, коли вперше приїздять на Мангеттен. Дідько, навіть я так іноді роблю, хоч і не виглядаю як Мелані Ґріффіт.

      – Поблизу геть немає продуктових магазинів? Мені довелося йти пішки близько мільйона кілометрів, щоб випити кави. До того ж я й гадки не маю, де купити молоко.

      – Міс Луїзо, варто було спитати мене. Ходіть сюди.

      Він жестом указав за свій стіл і відчинив двері, покликавши мене до темного, обшарпаного та захаращеного офісу, котрий дисонував із латунню та мармуром вестибюля. На столі стояв ряд екранів спостереження, серед них був старий телевізор і величезний обліковий журнал, а також чашка, декілька книжок із м’якими обкладинками та безліч фотографій усміхнених беззубих дітей. За дверима стояв старезний холодильник.

      – Ось. Беріть. Потім повернете.

      – Усі швейцари це роблять?

      – Ніхто так не робить. Але в Лавері все інакше.

      – Тож де люди роблять покупки?

      Він скривив обличчя.

      – Люди в цьому будинку не роблять покупок, міс Луїзо. Вони навіть не думають про покупки. Б’юся об заклад, добра половина з них вважає, що їжа вже готова просто з повітря з’являється на їхніх столах, магія. – Він озирнувся, знизивши голос. – Ставлю на те, що вісімдесят відсотків жінок, що тут живуть, уже років п’ять не заходили на кухню. Зауважте це, а половина жінок взагалі не харчуються, і крапка.

      Коли я здивовано витріщилася на нього, він знизав плечима.

      – Багатії не живуть як ми з вами, міс Луїзо. А багатії Нью-Йорка… що ж, вони не живуть як будь-хто інший.

      Я взяла пакет молока.

      – Вам доставлять усе, що забажаєте. Ви звикнете.

      Я хотіла запитати його про Іларію та місіс Ґопнік, котра, як з’ясувалося, геть не була місіс Ґопнік, а також загалом про родину, котру мені належить зустріти. Але він помітив когось у коридорі.

      – Ну, доброго ранку, місіс де Вітт!

      – Що всі ці газети роблять на підлозі? Це місце схоже на жалюгідний газетний кіоск.

      Крихітна стара роздратовано цикнула на стоси «Нью-Йорк Таймс» та «Волл-стрит Джорнал», котрі чоловік не закінчив розпаковувати. Незважаючи на ранню годину, жіночка була виряджена, немов зібралася на весілля: малиново-рожеве пальто, червоний капелюх-таблетка та величезні строкаті сонячні окуляри на її маленькому зморшкуватому обличчі. У руці вона тримала повідок, на котрому вела мопса, що хрипів і войовничо дивився на мене (принаймні мені так здалося, адже насправді його очі були спрямовані у різні боки). Я нахилилася, щоб допомогти Ашокові прибрати газети з її шляху, але пес із гарчанням стрибнув у мій бік, тож я відскочила назад, ледве не перечепившись через «Нью-Йорк Таймс».

      – Ай, заради бога! – прокректав тремтячий, але владний голос. – Ви мені ще собаку засмучувати будете?

      Зуби мопса ледь не зімкнулися на моїй нозі. Моя шкіра й досі відчувала

Скачать книгу