змогла спробувати виправити ситуацію, а інакше – ніяк. Я подивилася на неї та знизала плечима. На жінку було боляче дивитися.
– Навряд чи я зможу зробити це тут, Аґнес. Тут мало місця. І я нічого не бачу.
– Я не можу вийти в такому вигляді. Вони скажуть, що я шльондра. – Її руки у розпачі злетіли до обличчя.
Гнітюча тиша за дверима дала мені зрозуміти, що жінки чекали, що ж буде далі. Усе було давно зрозуміло. Ми застрягли. Я відступила назад і, думаючи, похитала головою. Ось воно!
– Середній палець, – прошепотіла я. Її очі розширилися.
Я пильно подивилася на жінку, а потім коротко кивнула. Вона насупилася, та врешті-решт її лице прояснилося.
Я відчинила двері кабінки й відійшла. Аґнес зробила глибокий вдих, випросталася та пішла повз жінок, немов супермодель за лаштунками: верхня частина сукні висить на талії, а два крихітних трикутники бюстгальтера ледве закривають бліді груди. Вона зупинилася посеред кімнати й нахилилася вперед, щоб я змогла обережно стягнути з неї сукню. Тоді вона безтурботно розпрямилася, тепер геть оголена, за винятком двох шматочків мережива. Я не наважилася дивитися на обличчя жінок, але, накинувши жовту сукню собі на руку, почула драматичне зітхання, фізично відчула вібрації в повітрі.
– Що ж, я… – почала одна з них.
– Швейний набір, мадам? – Біля мене з’явилася гардеробниця. Вона дістала невеличку сумочку, поки Аґнес витончено сиділа на кріслі, скромно склавши довгі бліді ноги під себе.
До вбиральні увійшли ще дві жінки, їхня розмова миттєво обірвалася від видовища, що перед ними постало. Одна з них кашлянула, і обидві відвернулися, намагаючись говорити на якісь повсякденні теми. Аґнес сиділа у кріслі, немовби перебувала у блаженному невіданні.
Гардеробниця простягнула мені шпильку, і кінчиком я враз підчепила нитку, котра заплуталася у блискавці. Обережно смикнувши за неї, я вивільнила її з застібки.
– Дістала!
Аґнес підвелася, взялася за простягнену руку гардеробниці та елегантно повернулася до жовтої сукні, яку ми обидві підняли навколо її тіла. Я плавно застібнула блискавку, і кожен дюйм сукні тісно обтягнув її шкіру. Вона розпрямила вбрання навколо своїх безмежних ніг.
Гардеробниця простягнула жінці лак для волосся.
– Ось, – прошепотіла вона. – Дозвольте. Вона нахилилася вперед і швидко збризнула зачіску Аґнес. – Це підтримає форму.
Я усміхнулася.
– Дякую. Дуже мило з вашого боку, – мовила Аґнес. Вона дістала купюру в п’ятдесят доларів зі своєї вечірньої сумочки та вручила її жінці. А тоді з усмішкою повернулася до мене.
– Луїзо, люба, повернімося до нашого столу?
Велично кивнувши двом жінкам, Аґнес підвела підборіддя й повільно пішла до дверей.
Настала тиша. Гардеробниця широко всміхнулася, поклавши гроші до кишені.
– А ось це, – раптом мовила вона, – справді гідно.
6
Наступного ранку Джордж не
