також те, що ти тут нікого не знаєш.
– Лише Натана.
Жінка задумалася.
– Натан. Я думаю, він хороша людина.
– Дійсно хороша.
Вона подивилася на свої нігті.
– Ти говориш польською?
– Ні, – мовила я і одразу ж додала: – Але я можу вивчати, якщо вам…
– Ти знаєш, що для мене складно, Луїзо?
Я похитала головою.
– Я не знаю, хто… – Аґнес завагалася та, мабуть, передумала говорити те, що збиралася. – Я хочу, щоб ти стала мені подругою сьогодні. Гаразд? Леонард… він буде зайнятий роботою. Буде багато спілкуватися, спілкуватися з чоловіками. Але ти будь зі мною, гаразд? Поруч.
– Як скажете.
– І якщо хтось запитає, то ти – моя давня подруга. Ми познайомилися, коли я жила в Англії. У школі. І ніяка не асистентка, гаразд?
– Зрозуміло. Познайомилися у школі.
Здавалося, її задовольнила моя відповідь. Вона кивнула й відкинулася на спинку сидіння.
Решту дороги жінка мовчала.
Готель «Нью-Йорк Палац», у якому проводився захід Фонду Стрейджерів, був настільки великим, що це виглядало майже комічно: казкова фортеця з двориком та арочними вікнами, усіяна ліврейними лакеями у блідо-жовтих бриджах. Здавалося, що архітектори цієї будівлі надихнулися яким-небудь великим старим європейським готелем, скопіювали вишукані карнизи, мармурові вестибюлі та дрібнички з позолотою і вирішили додати усього і якомога більше, присипавши весь цей шик чарівним пилом діснеївської феї та назвавши свій витвір авторським. Мене не покидало відчуття, що переді мною ось-ось з’явиться карета з гарбуза та самотній кришталевий черевичок на червоному килимі. Коли ми під’їхали, я побачила шикарне приміщення, мерехтливі вогники, а також море жовтих суконь. Я мало не засміялася, та Аґнес була настільки напружена, що я не наважилася. До того ж корсет так сильно стягував мою грудну клітку, що вдихни я трохи глибше – і він би тріснув по швах.
Ґеррі висадив нас біля головного входу, а сам припаркував машину біля ряду здоровезних чорних лімузинів. Ми пройшли повз натовп роззяв на тротуарі. Чоловік взяв у нас пальто, і я вперше побачила сукню Аґнес.
Вона виглядала дивовижно. Її бальна сукня відрізнялася від моєї або ж від суконь більшості жінок – це була неоново-жовта конструкція з височезними геометричними фігурами на плечах. Її волосся було невблаганно гладко зачесане назад, а у вухах висіли дві величезні золоті сережки з діамантами. Це мало виглядати екстраординарно. Але ось, із відчуттям слабкого падіння в животі я усвідомила, що деякою мірою це занадто – геть недоречно у цій старомодній величі готелю.
Вона просто стояла, поки звідусюди поверталися здивовані голови літніх жіночок у жовтих шовкових обгортках, тугих корсетах – усіх їх поєднували широко розплющені очі та підведені брови.
Аґнес здавалася розгубленою. Вона озиралася навсібіч, мабуть, намагаючись відшукати свого чоловіка. Навряд чи вона заспокоїться, поки він не візьме її за руку. Іноді, дивлячись на них, я помічала,
