місці, де можна сховатися, – і тоді думаю: чи буває цій жінці тут затишно хоч колись?
Мабуть, це і є причиною того, чому вони зникають на вихідні. Звісно, якщо в їхній заміській резиденції немає такої кількості персоналу.
– Ні. Це єдине місце, яке їй вдалося відвоювати, – відповів Натан, коли я про це запитала. – Вона сказала йому віддати колишній жінці заміський будинок. А натомість отримала скромне місце біля моря. Три ліжка. Одна ванна кімната. Ніякого персоналу. – Він похитав головою. – Це означає, що й Таб не поїде з ними. А вона не дурна.
– Гей, ти.
Сем був у своїй формі. За моїми розрахунками, він тільки-но завершив зміну. Він провів рукою по волоссю й нахилився вперед, щоб роздивитися мене краще на піксельному екрані. Відтоді як я поїхала, мене вперто переслідувала одна думка:
«Як ти могла поїхати від цього чоловіка на інший континент?»
– Ти вийшов на роботу?
– Так… – Він зітхнув. – Не найкращий день.
– Чому?
– Донна звільнилася.
Я не могла приховати свій шок. Донна – прямолінійна, смішна, врівноважена – інь, коли він – янь, його голос розсудливості. Їх неможливо уявити одне без одного. – Що? Чому?
– У її батька рак. Агресивний. Невиліковний. Вона хоче побути з ним.
– Ой, Боже. Бідолашна Донна. Бідолашний її батько.
– Так. Це жахливо. До того ж тепер мені доведеться працювати з кимось іншим. Не думаю, що мене поставлять із новачком. Тож я припускаю, що це буде хтось з іншого відділення.
Відтоді, як ми почали зустрічатися, Семові вже двічі призначали зустріч із дисциплінарним комітетом. Я мала певний стосунок до однієї з них, а тому й досі відчувала свою провину.
– Ти сумуватимеш за нею.
– Так.
Він виглядав трохи втомленим. Мені хотілося обійняти його крізь монітор.
– Вона врятувала мене, – мовив він.
Він геть не схильний до різких заяв, але ці три слова прозвучали дуже гостро. Я й досі з жахливою ясністю пам’ятаю ту ніч: рана Сема кровоточить просто на підлогу карети швидкої, а Донна – втілення спокою – лише дає мені чіткі інструкції та робить усе можливе до приїзду інших колег-медиків. Я все ще відчуваю той смак страху, тваринний і металевий, усе ще відчуваю тепло крові Сема на своїх руках. Я здригнулася, намагаючись відігнати від себе страшні спогади. Мені не хотілося, щоб Сема захищав хтось інший. Вони з Донною були справжньою командою. Двоє людей, котрі ніколи одне одного не підведуть і водночас не можуть без нещадних кпин одне з одного.
– Коли вона йде?
– Наступного тижня. Вона отримала особливий дозвіл, враховуючи її сімейні обставини. – Він зітхнув. – Ось так. Гарні новини – твоя мама запросила мене на обід у неділю. Здається, ми їстимемо ростбіф. Ой, а ще твоя сестра попросила мене навідатися до них у квартиру. Не дивися так на
