грядок і закріпили це дійство смачним барбекю.
5. ЗАПУСТИТИ ПРОГРАМУ СПІЛЬНОГО КОРИСТУВАННЯ ІНСТРУМЕНТАМИ
Середньостатистичне використання дриля чи перфоратора однією родиною – кілька хвилин на рік. Отже, тримати ці прилади в домівці немає особливої потреби. Дрилі, перфоратори, молотки, набір із чотирьох різних викруток – усе це займає чимало місця, не кажучи вже про мітли чи пневматичні машини для прибирання опалого листя або снігу.
Спільне використання інструментів теж є непоганим приводом для знайомства між сусідами. Словом, якщо користуватися одним набором інструментів спільно з сусідами, то можна отримати більше ресурсів, глибше відчуття спільності та менше барахла в кожній домівці. Укладаючи опис-довідник сусідів, можна запитати, якими інструментами люди готові поділитися і яких інструментів вони можуть потребувати. А якщо в підвалі будинку є місце, то можна створити «дошку або бібліотеку інструментів». Почепіть на стіну дошку, забийте в неї кілька цвяхів, щоб повісити інструменти: молоток, викрутки, пилки. Обведіть крейдою контур навколо предметів, що вказуватиме на місце інструмента. Також можна намалювати форми тих інструментів, яких не вистачає, щоб сусіди, у яких ці прилади валяються без діла, могли ними поділитися.
Життєвий прикладШані
Шані виросла в Ґібсоні, маленькому канадському містечку. Перед своїм будинком дівчинка продавала малину, щоб заробити кишенькові гроші. Сусіди добре знали її і завжди віталися, коли вона йшла до школи.
Це було привітне місце, де ніхто не замикав двері на ключ. Але коли дівчині виповнилося чотирнадцять, її родина переїхала до Австралії. Згодом Шані стала вчителькою. Вона часто відвідувала різні країни та міста, намагаючись віднайти таку саму спільність із людьми, яку вона пам’ятала з Ґібсона.
Пізніше робота адміністратором у неблагополучних школах із проблемними дітьми далася взнаки, і Шані захворіла. Відчуваючи емоційне виснаження, вона впала в депресію. У той час, коли жінка була душевно знесилена, її партнер Тім захворів фізично. Він працював каменярем і скульптором, що негативно вплинуло на стан його суглобів: плечей, колін, зап’ястків.
Вони мешкали у Фремантлі, передмісті Перта в Західній Австралії, на Гальберт-стрит, у тихому глухому провулку з тридцятьма двома будинками. Такий провулок, як Гальберт-стрит, ви можете знайти в будь-якому містечку по всьому світу й не помітите значної відмінності. Це була ординарна вуличка, у звичайному районі, у пересічному місті. Але так тривало доти, доки Шані й Тім не провели «курс екологічної освіти» для своїх сусідів. Вони керувалися тією думкою, що саме громада – життєстійка, самодостатня й цілісна. Чи зможуть вони перетворити окремих мешканців своєї вулиці на громаду?
