завив.
– Тримайся, собачко! – вигукнув малий Джек. Виття припинилося, і пес відповів дитині глухим гавкотом.
Шлюпку вже спустили на воду. Капітан Галл, двоє матросів і Дік Сенд стрибнули в неї. Аж ось на палубі «Пілігрима» несподівано з’явився кок, і собака люто загарчав. Досі він ніби благав про порятунок, а тепер навіть не дивився у бік шлюпки, що наближалася. Неґоро, мигцем глянувши на розлюченого пса, насупився і знову сховався в камбузі.
На появу португальця ніхто не звернув уваги, але всіх здивувала поведінка тварини – пес знову зайшовся з несамовитим гавкотом.
«Невже там є люди і вони живі?» – подумала місіс Велдон.
– Що це коїться із собакою? – здивувався Галл, коли шлюпка обходила корму корабля, щоб пристати до його штирборту, майже повністю зануреного у воду. Та ось увагу капітана привернув напис, який він побачив просто перед собою: «Вальдек».
Окрім назви корабля, не було жодних вказівок на країну чи порт приписки, що суперечило всім правилам мореплавання. Проте за формою корпусу та деякими іншими характерними деталями досвідчений моряк упевнено визначив, що цей корабель водотоннажністю п’ятсот тонн – американський. Широка пробоїна, що утворилася після фатального зіткнення в борту «Вальдека», піднялася над водою. Оглянули палубу – ніде нікого.
– Коли трюм почала заповнювати вода, баласт зрушився, судно перехилилось, і пробоїна піднялася над поверхнею води, – зауважив капітан. – Саме тому «Вальдек» досі не пішов на дно…
На палубі корабля було зметено геть усе, стримів тільки оцупок грот-щогли. Вона, певно, зламалася від удару і впала за борт, потягши за собою вітрила й такелаж[3]. Але навколо судна не було видно жодних уламків, через що Галл вирішив, що кораблетроща сталася багато днів тому і далеко звідси. Судно було в такому стані, що перша ж велика хвиля неодмінно мала потопити його.
Тим часом пес поводився дедалі дивніше. Побачивши людей у шлюпці, він відбіг по прямовисно нахиленій палубі до відчиненого центрального люка і заклично загавкав, просунувши в нього морду. Дік Сенд, який досі уважно стежив за собакою, сказав:
– Здається, там хтось усе-таки є…
– Схоже на те, – спохмурнів капітан. – Але якщо там хтось і вцілів після зіткнення, то, найпевніше, давно загинув од спраги й голоду, адже камбуз і комори затоплені. Боюся, що ми знайдемо на цьому кораблі лише трупи нещасних.
– Ні, сер! – вигукнув Дік Сенд. – Тварина поводилася б інакше. Тут живі, містере Галл!
Він голосно покликав собаку. Охлялий пес озирнувся, стрибнув у воду і, ледве ворушачи лапами, поплив до шлюпки. Коли його втягнули в човен, він насамперед кинувся не до сухаря, який простяг йому юнак, а до відерця з прісною водою.
Шлюпка на кілька футів одійшла од «Вальдека» – веслярі шукали місце, де зручніше пристати. Але пес, мабуть, подумав, що вони вирішили плисти геть. Він, жалібно повискуючи, схопив Діка за полу матроської куртки і потягнув у бік свого корабля. Ці дії пса
Такелаж – оснастка, загальна назва усіх снастей на судні.
