розмовляли про її марні очікування, – промовила Чані.
Пол змусив свій розум зосередитися й узявся розглядати Чані в немилосердному світлі миттєвого спостереження за методом Бене Ґессерит, як, зламавши свої обітниці, навчила його мати. Він не любив робити такого з Чані. Частина її влади над ним полягала в тому, що він дуже рідко потребував застосовувати до неї свою силу, яка вимагала неабиякого напруження. Переважно Чані уникала неделікатних питань. Трималася фрименської доброзвичайності. Частіше переймалася практичними питаннями. Що її цікавило – то це факти, які стосувалися позиції її мужчини: його вплив на Раду, вірність його легіонів, здібності й таланти його союзників. Її пам’ять містила каталоги імен та перехресні довідники деталей. Вона могла проказати напам’ять слабкості кожного відомого ворога, потенційні диспозиції супротивних сил, військові плани їхніх проводирів-полководців, оснащення та виробничі потужності основних галузей промисловості.
«То чого тепер, – питав себе Пол, – вона заговорила про Ірулан?»
– Я тебе стривожила, – сказала Чані. – Я не хотіла цього.
– А чого ж ти хотіла?
Вона всміхнулася, зустрівшись із ним поглядом.
– Любий, якщо ти розгніваний, то не приховуй цього, прошу.
Пол знову відкинувся на узголів’я.
– Може, її слід відіслати? – спитав. – Зараз користі від неї майже ніякої, і мені не подобається її остання поїздка додому, до Сестринства.
– Цього не треба робити, – відповіла Чані, продовжуючи розтирати його ноги. Відтак, чітко дотримуючись фактичного аспекту справи, додала: – Ти багато разів казав, що завдяки їй ми контактуємо з нашими ворогами, що ти можеш прочитати їхні плани через її дії.
– То нащо згадувати про її бажання мати дитину?
– Я гадала, що, коли Ірулан завагітніє від тебе, це перешкодить нашим ворогам і поставить саму Ірулан у вразливе становище.
З рухів її долонь по його стопах прочитав, чого коштувала їй ця фраза. У горлі з’явився клубок.
– Чані, кохана, я присягнувся ніколи не брати її до свого ліжка. Дитина дасть їй надмірну силу. Невже вона має зайняти твоє місце? – лагідно сказав він.
– Я не займаю жодного місця.
– Це не так, Сіхає, моя пустельна весно. Звідки ця раптова турбота про Ірулан?
– Це турбота про тебе, а не про неї! Якщо вона носитиме дитину Атрідів, її друзі засумніваються в її вірності. Чим менше наші вороги довірятимуть їй, тим менш корисною їм вона буде.
– Дитина для неї може означати твою смерть, – сказав Пол. – Ти знаєш, що за інтриги плетуться в цьому місці. – Він обвів рукою кімнату, що розташовувалась у надрах Твердині.
– Ти мусиш мати спадкоємця! – самими губами промовила вона.
– Аххх, – відповів він.
Он воно що: раз Чані не дала йому дитини, отже, це має зробити хтось інший. Чому б не Ірулан? Саме так працював розум Чані. Зачаття повинно бути наслідком
