він. – Зазвичай пройди-делавари о цій порі року сюди навіть носа ткнути бояться.
– Помиляєшся. – Звіробій відчув зневагу в голосі Марча, проте, пересиливши себе, знову сів. – Цими місцями спільно володіють обидва племені. У мирний час делавари та ірокези тут часто полюють і рибалять.
– «Мирний час… спільно…» Що означає ця маячня? – криво посміхнувся Марч. – Давно вже немає мирних часів, братику… Бойові томагавки ніхто й не думає закопувати в землю. Хотів би я знати, що сказав би тобі на це старий Том Гаттер – той самий Плавучий Том, про якого я тобі розповідав. П’ятнадцять років поспіль він живе на цьому озері, тож вважає його своєю власністю. І можу присягнутися, що без бою не поступиться ним жодному індіанцеві. За себе й свої володіння він готовий битися до кінця.
– Том Гаттер хоч і володіє озером давно, проте не зовсім законно. Що він за один, Гаррі? Якої породи?
– Старого Тома радше слід вважати водяним щуром, ніж людиною, бо вдачею він більше нагадує цю тварюку. Подейкують, замолоду старий був морським блукачем і знався із самим піратом Кідом, якого почепили на шибеницю ще задовго до того, як ми з тобою побачили світ. Гаттер ніби й оселився тут, прихопивши награбоване добро, – розраховував на те, що королівські нишпорки в такій глушині його зроду не знайдуть. Отак і живе собі спокійнісінько, розкошуючи, разом зі своїми двома доньками.
– Від делаварів-мисливців я чув дивовижні оповідки про двох молодих білих дівчат, що живуть у тутешніх краях. А де ж їхня мати, Непосидо?
– Померла два роки тому і тепер спочиває під водою.
– Під водою? – здивувався Звіробій.
– Померла і похована у воді – хіба я незрозуміло сказав? Старий утопив тіло дружини в озері, коли збагнув, що вона заклякла навіки. Можу заприсягнутися, бо сам був на тій церемонії. А от чи хотів він позбутися клопоту з копанням могили в лісі, чи вирішив, що вода краще змиває гріхи, аніж земля, – цього я напевне не знаю… Гадаю, місіс Гаттер була гідною і набожною, наскільки це можливо для жінки, змушеної такий тривалий час жити далеко від церковного дзвону. Щоправда, вдачу мала сталеву, а оскільки й сам Плавучий Том – справжній кремінь, то часом між ними, звісно, кресались іскри. Ось саме тоді їхнє минуле й відкривалося трохи. Проте я завжди шануватиму пам’ять старої, бо вона була матір’ю Джудіт.
– Те різне, що я чував про старшу сестру, мені не вельми до душі. Такі дівчата мені не до вподоби, – байдуже кинув Натаніель.
– Якого біса! Як ти смієш патякати про Джудіт Гаттер! – заричав розлючено Марч. – Ти ще жовторотий пуцьвірінок, що ледве очі розплющив. Та на Джудіт задивлялися чоловіки, коли їй було лише п’ятнадцять, тобто ще п’ять років тому, а потім і взагалі не стало відбою від залицяльників. Та вона й плечем не поведе у бік такого шмаркача, як ти!
– Увесь цей твій запал марний: зараз червень, і на небі жодної хмаринки, Непосидо, – посміхнувся Звіробій. –
