style="font-size:15px;"> І вона не змогла цього витримати, цього нещасного надламаного слова, що звивалося в його роті, немов підчеплена гаком риба.
– Я пообіцяю, гаразд? Я обіцяю! – Вона вибухнула слізьми. – Тепер ти щасливий? Господи Ісусе! Ти божевільний, усе це суцільна божевільня, але я обіцяю!
Він обняв її однією рукою й повів до фотеля. Приніс їй бренді. Вона потягувала з чарки, з кожним ковтком потроху опановуючи себе.
– У такому разі, коли ти їдеш?
– Сьогодні, – відповів він. – «Конкордом». Я якраз встигаю, якщо скористаюсь не потягом, а поїду в «Хітроу» машиною198. Після ланчу Фредді чекає мене на знімальному майданчику. Ти вирушиш туди заздалегідь, о дев’ятій, і ти нічого не знаєш, домовились?
Вона неохоче кивнула.
– Я буду в Нью-Йорку раніше, ніж виникнуть якісь підозри. А до заходу сонця буду вже в Деррі, якщо з правильними п-п-пересадками.
– А коли я побачу тебе знову? – м’яко запитала вона.
Він обхопив її рукою і міцно притиснув, але так і не відповів на це запитання.
ДЕРРІ:. ПЕРША ІНТЕРЛЮДІЯ
Скільки людських очей… спромоглися бодай мелькома вхопити потайливість своїх анатомій з плином років?
Наступний фрагмент і всі подальші інтерлюдії є витягами з написаної Майклом Хенлоном роботи «Деррі: Неофіційна історія міста». Це неопублікована збірка нотаток і відповідних фрагментів рукопису (що читаються майже як щоденникові записи), знайдена у сховищі Деррійської публічної бібліотеки. Означену назву було написано на теці зшивача зі вставними аркушами, в якій перебували ці нотатки до їх появи тут. Та, проте, сам автор протягом власних нотаток кілька разів називає їх «Деррі: Погляд крізь чорний хід Пекла».
Можна припустити, що думка про їх широку публікацію неодноразово відвідувала голову містера Хенлона.
2 січня 1985 року
Чи може ціле місто бути пройнятим марою?
Пройнятим, як деякі будинки бувають пройняті привиддям.
Не просто якийсь один будинок чи ріг якоїсь однієї вулиці того міста або один баскетбольний корт у єдиному скверику, де позбавлене сітки кільце стирчить на заході сонця, наче якесь морочне й криваве знаряддя тортур, не просто якась одна місцина – але все. Ціле місто.
Може таке бути?
Послухайте!
Пойняте марою: «Часто відвідуване привидами або духами» – «Фанк і Вегнолз»200.
Пойняте марою: «Уперто навертається на думку, важке для забуття» – знову ж таки «Фанк і Вегнолз».
Пойняте марою: «Де часто з’являється або куди повертається щось, особливо привиддя». Але – слухайте, слухайте! – «Часто відвідуване місце: курорт, кубло, вертеп…» Курсив, звісно, мій.
І ще одне. Наразі останнє, це означення іменника:
«Concorde» (1976—2003) – турбореактивний надзвуковий авіалайнер спільного франко-британського виробництва, який долітав з Лондона до Нью-Йорка приблизно за 3,5 години, усі 14 літаків цього класу знято з експлуатації через надто дороге обслуговування; Heathrow – розташований на заході Лондона найпотужніший пасажирський аеропорт Європи.
Clive Barker (нар. 1952 р.) – британський письменник, ілюстратор, кіносценарист, режисер, продюсер, дизайнер відеоігор; «Books of Blood» – випущена Баркером якраз у час написання С. Кінгом роману «Воно» шеститомна збірка оповідань в жанрі фентезі й жахів, яка принесла автору світову славу.
«Funk and Wagnalls» – засноване 1875 р. видавництво, що спеціалізується на словниках та енциклопедіях.
