кольору видніються пасма передчасної сивини.
Роуз витріщається на відчинений холодильник і насолоджується жовтавим сяйвом підсвітки. Вона передивляється, що є на полицях, хоча і так це знає, як і те, що не хоче їсти нічого з цього.
Роуз заходила до «Теско», коли йшла з роботи додому, і тепер на полицях розташувався майже цілий город. Свіжа рукола, морква і такий великий огірок, що він міг би вважатися летальною зброєю в котрійсь із серій «Місця злочину». Філе лосося і салат з кіноа, і овочеві соки в модних скляних пляшечках. Її холодильник веде більш здоровий спосіб життя, ніж національна олімпійська збірна під час зборів. Певно, частина цього здоров’я перейде їй від одного лише споглядання шляхом якогось осмосу в екосистемі кухні.
Роуз роззирається навколо і зітхає. Вона придбала це все, щоб перейти на здорову їжу, і ходила супермаркетом, сповнена надії та рішучості, наповнюючи корзинку вкрай дорогими суперпродуктами. Вона вчинила так, бо Джо присоромив її, указавши на те, що сам він їсть обсмажену броколі в одній кімнаті, а мати набиває рота вершковими тістечками в іншій, і тим самим подає йому не найкращий приклад. До того ж, для нього тістечок просто не лишалося, а це нечесно.
Насправді, Роуз і без нагадувань сина все усвідомлює і страждає через це. Він гадки не має, наскільки все серйозно. У свої шістнадцять він проводить багато часу поза домом. Зустрічається з друзями, відвідує вечірки і гуляє в парках. А доки його нема вдома, вона навіть не мусить ховатися – можна об’їдатися скільки душа забажає.
Але окрім душі є ще і серце, на яке її улюблена їжа впливала не найкращим чином. Великі упаковки цукерок «Вотсітс» та розігріті в мікрохвильовці пудинги з ірисками ніколи не були зображені на таблицях про здорове харчування, які висять у школі, де вона працює. Це виродки і покидьки у світі продуктів.
Але при цьому, думає Роуз, зачиняючи дверцята холодильника набагато гучніше, ніж потрібно, вони є єдиними речами у світі, які допомагають їй хоч трохи радіти життю.
Вона прямує до комірчини під сходами. Джо ніколи не заходить сюди, бо тут вона тримає пилосос, картриджі для принтера, порожні картонні коробки з-під старих електроприладів, та випадкові подарунки для інших людей.
Вони називають її Подарунковою Комірчиною, і це нагадує про ті часи, коли Джо був набагато меншим. Коли він учився в початковій школі і вечірки були ледь не щовихідні. Коли найяскравіші враження були пов’язані з відвідинами місцевого розважального центру та п’ятифунтовими іграшками в подарунковій упаковці. Коли вчителям потрібні були нові горнята на Різдво і туалетні набори на завершення семестру.
Колись там містилися справжні скарби. Дешеві настільні ігри і глиняні кухлі, і коробки листівок з ведмедиками в суконьках для дівчаток та ведмедиками-піратами для хлопчиків.
Усе це поступово втратило свою принадність, коли Джо подорослішав, а на дні народження йому почали дарувати гроші в конверті замість іграшок. Тепер його друзі не влаштовують вечірки, для яких
