та дві сули. Дорош одну по одній нанизав їх на мотузок і пустив рибу у воду, прив’язавши кінець низки до кілка, що встромив у землю. Але згодом стало жарко, і риба перестала сіпати; поплавці завмерли на поверхні води.
– Діла не буде, – сказав запорожець, витягаючи з води вудку, – риба братиметься тільки увечері. Ходім до винниці.
Він витяг низку з рибою з води, закинув її собі за спину і пішов попереду, а за ним, поклавши вудки на плече, як рушницю, поплентався Дорош. Коли вони вже підходили до винниці, запорожець раптом обернувся і гукнув:
– Ану, хто швидше до винниці!
Запорожець та хлопець одночасно вибігли на галявину і раптом спинилися від несподіванки: серед галявини стояла ватага москалів; всі були верхи, і в одному з них Дорош пізнав молодця в соболевій шапці.
– Вот он! – закричав той, побачивши запорожця. – Хватай єго, рєбята!
– Что ж ти, сволочь, говоріл, – крикнув один з москалів Наливайкові, – что у тєбя тут нєт нікого чужого? А ето кто?
– Так ти ж про старця питав, – відповів Наливайко, – а це ж хіба старець? Це ж козак.
– Погоді, добєруся я до тєбя, чєркас поганий. Воровскіх людєй прятать! Вяжи, рєбята, запорожца!
Змагатися з москалями не доводилося: вони були озброєні, а козацькі рушниці лежали на мажі та в хаті, бо москалі несподівано наскочили на винницю; до того ж Наливайко думав відбрехатися, кажучи, що запорожця нема на винниці. Воно б так і було, бо москалі, не знайшовши запорожця, поїхали б геть, коли б нечиста сила не принесла запорожця саме тоді, як вони стояли коло винниці.
– Вяжи єго! – знову крикнув ватажок москалям.
Москалі злізли з коней і понаставляли рушниці на запорожця. Молодець у соболевій шапці скрутив йому руки назад і зв’язав мотузком.
– Попался, голубчік! – злорадо сказав він, стягуючи вузол.
– Що ж ви зв’язали людину, як злодія? – оступився за козака винник.
– Молчі, старий хрич, а то і тєбє будєт!
Запорожець похмурився і схилив голову. Москалі посідали на коней і погнали перед себе запорожця.
– Прощайте, добрі люди! – гукнув, обернувшись до козаків запорожець, – не згадуйте лихом!
– Отак і пропаде козак ні за цапову душу! – роздумливо сказав винник.
– Чого там пропаде! – відповів бакаляр. – Визволиться: він характерник! Всі вони, запорожці, характерники.
– Треба йти до полковника. Донець – справедлива людина, він визволить козака.
– Не визволить, – відповів винник. – Коли б наш слобідський козак був, може б визволив, а то ж запорозький.
VI. МОСКОВСЬКА ВЛАДА У ХАРКОВІ
Після арешту Павла Глека якось сумно стало на винниці. Дорош та Галя плакали. Наливайко, похнюпившись, сидів
