что на турках обявілася чьор-ная смєрть: покроєтся пятнамі чєловєк, почєрнєєт, да і готов… А?
– Так це коли було? Це було років з п’ять тому. Мене тоді й в Озові ще не було, бо мене торік тільки у неволю взято.
– Толкуй… Вот что, голубі: в город я вас нє пущу, а ви ідітє сєбє стороною.
– Та ми ж харківські! Куди ж ми дінемось?..
– А мнє какоє дєло? Пріказ воєводи: нє пускать в город бєглих с тєх мєстов, гдє моровоє повєтріє ілі какая другая болєзнь обяві-лась. Пусті вас в город, пойдьот помірать народ, что мнє воєвода скажет?
– Пусти, будь ласка, ми ж харківські.
– Дєло кончєно. Валі, братци, в обход, а в город нє пущу.
Втікачі пошепки порадилися поміж себе. Один з них поліз у кишеню, одвернувся од дячка, витягнув гаманець. Довго рився в ньому: видно було, йому дуже жалко розлучатися з тим, що в гаманці. Дячок, наче не помічаючи цього, шарудів пером по папері і присипав піском з пісочниці.
Нарешті втікач зважився, вийняв з гаманця якусь турецьку монету і, обійшовши багаття, підійшов до дячка. Дячок замахав на втікача руками.
– Куда прьош! – спинив втікача стрілець, загрожуючи рушницею, – стой за костром!
Дячок подивився на дорогу і побачив Наливайка й мажу з бочками.
– А, Наливайко! – радісно закричав він, – разговор вєзьош?
– Везу трохи. А ти що робиш?
– Да вот, по пріказу воєводи допрашиваю бєглих людєй із Азова.
– Це наші люди, пусти їх, Іване Семеновичу!
– Свєжая? – замість відповіді запитав дячок, кивнувши на горілку.
– Свіжа.
– Так… Ках-кх! – взявшися за груди, кашлянув дячок.
Втікач тим часом обійшов багаття з другого боку, уклонився й поклав таляр на стіл перед дячком.
– Куда, сатана, лєзєш? – знову крикнув стрілець на втікача. – За костьор!
– Ну, і вєтєр, так і рвєт бумагу! – сказав дячок, підіймаючи з кутка папера каменючку і прикриваючи талі папером. – Так і рвєт!
– Ну чєго стал? Тєбє говорю, аль нєт? За костер!
– Подожді, Мітріч! Ти давно прішол сюда на слободи? – запитав дячок втікача.
– Та ось уже два місяці вештаюся по слободах, ніяк до Харкова не доберуся.
– Чудак чєловєк! Чєго ти раньшє етого нє сказал? Ну какая на тєбє зараза может бить, когда ти уже два мєсяца по чістому воздуху ходиш? Пропусти іх, Мітріч.
Втікачі уклонилися дячкові і радісно, ледве не бігом пішли через греблю у город.
– Здоров, Пилипе! – гукнув Наливайко услід втікачеві.
Один з втікачів обернувся:
– А, Семене! Здоров… Потім побалакаємо! – крикнув він, махнувши рукою, і пішов швидше за своїм товаришем.
«…А Филька черкашенин, беглый из Азова, показал что никакого морового поветрия или какой другой болезни ни в Азове ни на Дону не слышно давно», – писав на своєму папері
