наших цілей найважливіше, що вся структура арістотелівського аргументу про першорушій ґрунтується на ідеї необхідності існування причини для кожного руху. Щойно нам стає відомо про збереження імпульсу, як ця ідея втрачає свою силу. Можна сперечатися про деталі, не сумніваюся, що Арістотель зміг би в якийсь геніальний спосіб врахувати й такі об’єкти, які з постійною швидкістю рухаються поверхнею без тертя. Тут важливо, що нова фізика Галілея і його колег передбачала цілком нову онтологію, глибокі зміни в наших уявленнях про природу реальності. «Причини» вже не грали центральної ролі. Всесвіту не потрібен поштовх – він здатен рухатися сам.
Важко переоцінити важливість цієї зміни. Звичайно, ми й понині весь час говоримо про причини й наслідки. Однак, якщо відкрити сучасний відповідник арістотелівської «Фізики» – наприклад, підручник із квантової теорії поля,– то там ви не знайдете таких слів. Ми досі, й не без підстав, вживаємо їх ледь не щодня, однак вони більше не частина нашої фундаментальної онтології.
Спостережуване нами – лише прояв багаторівневої природи наших уявлень про реальність. На її найглибшому відомому нині рівні застосовують такі основні поняття, як «простір-час», «квантові поля», «рівняння руху» та «взаємодії». І ніяких причин – ні матеріальних, ні формальних, рушійних чи кінцевих. Але є вищі рівні, де лексика змінюється. Справді, там, де доречно, можна кількісно відновити елементи арістотелівської фізики, як і елементи ньютонівської механіки, де центральне місце посідають тертя і втрати енергії. (Зрештою, чашки кави таки зупиняються.) У такий спосіб можна зрозуміти, чому в повсякденному житті зручно посилатися на причини й наслідки, навіть якщо цих понять немає у фундаментальних рівняннях. Щоб облаштуватися в цьому світі, доводиться розповідати багато різних корисних оповідок про реальність.
4
Що визначає те, що станеться далі?
Ісаак Ньютон, найвпливовіший науковець усіх часів, був дуже релігійною людиною. Його погляди були цілком єретичні на думку англіканської церкви, в якій його виховали; він заперечував Трійцю й написав чимало праць про пророцтва і тлумачення Біблії, де можна було натрапити на заголовки розділів на кшталт «Про те, як одинадцятий ріг четвертого звіра Даниїла здатен міняти час і закони». Він не міг покладатися на існування Бога – аргумент, заснований на арістотелівському першорушієві. Його власні праці, здавалося, описували Всесвіт, що перебуває в ідеальному русі під дією притаманних йому ж сил. А втім, як Ньютон указав у «Головній схолії» – нарисі, доданому до пізніших видань його основної праці «Математичні начала натуральної філософії»,– хтось мав це все улаштувати:
Таке витончене поєднання Сонця, планет і комет не могло статися інакше, як за наміром і владою могутньої та премудрої Істоти.
В іншому місці книжки Ньютон, очевидно, мав на увазі, що збурення, зумовлені впливом планет одна на одну, поступово
