Лапласа – це той мисленнєвий експеримент, який ми не відтворимо в лабораторії. У реальності немає й ніколи не буде такого безмірного й обізнаного інтелекту, здатного передбачити майбутнє Всесвіту, виходячи з його теперішнього стану. Якщо замислитися і спробувати уявити собі такий комп’ютер, то зрештою зрозумієш, що він має бути таким же великим і потужним, як і сам Усесвіт. Щоб із прийнятною точністю змоделювати весь Усесвіт, ним, по суті, треба бути. Тому нас не цікавить це питання в контексті практичної інженерії; такого ніколи не станеться.
У такому разі нам важливіший сам принцип: той факт, що теперішній стан Всесвіту визначає його майбутнє, а не уявна можливість скористатися цим фактом для прогнозування. Ця властивість, детермінізм, дратує деяких людей. Тож варто докладніше розглянути її обмеження й перспективи.
Класичну механіку – систему рівнянь, що її досліджували Ньютон і Лаплас,– не можна вважати повністю детерміністичною. Відомі випадки, коли окремий результат не можна передбачити на основі поточного стану системи. Більшість людей це не хвилює, бо такі випадки надзвичайно рідкісні – у принципі, вони безкінечно рідкісні на тлі безлічі речей, що можуть відбуватися в системі. Це штучні ситуації, про які кумедно розмірковувати, однак вони не справляють великого впливу на те, що відбувається в навколишньому хаотичному світі.
Популярніше заперечення проти детермінізму – феномен хаосу. Зловісна назва приховує його простоту: у багатьох видах систем щонайменші неточності в наших знаннях про початковий стан системи можуть привести до серйозних кінцевих варіацій. Утім, у контексті детермінізму існування хаосу не грає значної ролі. Лаплас вважав, що досконала інформація завжди гарантує досконалий прогноз. Теорія хаосу каже, що трохи неточна інформація призводить до дуже неточного прогнозу. Усе правильно, але картина від цього аніяк не змінюється. Ніхто в здоровому глузді ніколи не вважав, що можна скористатися логікою Лапласа та змайструвати корисний прогностичний пристрій – його мисленнєвий експеримент завжди мав теоретичний, а не практичний характер.
Справжня проблема класичної механіки полягає не в тому, як побудований світ. Нині ми прекрасно розуміємо: квантова механіка, сформована на початку ХХ століття,– це цілком інакша онтологія. У квантовій механіці немає ні «положень», ні «швидкостей» – є лише «квантовий стан», відомий як «хвильова функція», на основі якої ми можемо обраховувати результати експериментів зі спостереження системи.
Тепер квантова, а не класична механіка – найліпший відомий нам спосіб опису Всесвіту на глибинному рівні. На жаль і на превеликий смуток фізиків усього світу, ми ще не до кінця усвідомлюємо суть цієї теорії. Ми знаємо, що сам по собі квантовий стан системи розвивається ідеально детерміністичним способом, позбавленим рідкісних, хоч і прикрих випадків недетермінізму, що трапляються нам у класичній механіці. Проте коли
