принцип непохитним.
Напевне, дивно думати, що ми живемо, з одного боку, у лапласівському Всесвіті, де наступний момент визначається попереднім згідно з непорушними законами фізики, а з іншого боку – існують реалії-«факти», що їх не можна пояснити якимись причинами. Однак хіба ми не можемо завжди визначати причину того, що відбувається, завдяки «законам фізики та стану Всесвіту в попередній момент»?
Усе залежить від того, який сенс ми вкладаємо в поняття «причина». Важливо спершу розрізняти два види «фактів», які ми, можливо, захочемо пояснити. Є речі, що відбуваються, себто стани Всесвіту (чи його частин) у конкретний момент часу. А ще є властивості Всесвіту, зокрема самі закони фізики. Достатні підстави для пояснення першого відрізняються від достатніх підстав для другого.
Коли йдеться про «речі, що відбуваються», то зазвичай під «підставою» ми розуміємо «причину» події. Так, можна просто стверджувати, що події пояснюються і зумовлюються «законами фізики та станом Всесвіту в попередній момент». Це справедливо навіть для квантової механіки, хоч її іноді хибно наводять як приклад теорії, у межах якої деякі події (як-от розпад атомного ядра) відбуваються без причин. Якщо шукати саме таку причину, то закони фізики її таки надають. Однак не у формі якогось метафізичного принципу, а як спостережувану закономірність нашого Всесвіту.
Однак, коли люди вишукують причини, вони мають на увазі дещо інше. Якщо хтось питає: «Чому сталася жахлива стрілянина?» чи «Чому середня температура земної атмосфери зростає так швидко?», то відповіді «Через закони фізики та стан Всесвіту в попередній момент» буде замало. Насправді ми шукаємо якийсь ідентифікований аспект Всесвіту, без якого згадана подія ніколи б не сталася.
Самі закони фізики, як ми вже обговорювали раніше, не мають жодного стосунку ні до «підстав», ні до «причин». Це просто закономірності, що пов’язують ті події, які відбуваються в різних місцях і в різний час. А все-таки концепція «справжньої причини» інколи істинна й корисна в повсякденному житті. Будь-який розумний поетичний натураліст вважав би її помічною складовою точного способу висловлюватися про певну частину Всесвіту. Та й справді, ми самі вдалися до такого опису в першому абзаці цього розділу.
Можливо, ми насправді хочемо запитати наступне: «З якої причини доцільно взагалі розмірковувати про “справжні причини”»? І на це є хороша відповідь: «Через стрілу часу».
Спостережуваний нами Всесвіт не просто випадкова сукупність матерії, що підкоряється законам фізики,– ця матерія зароджується в особливий спосіб структурної організації, лише потім підкоряючись законам фізики. Під «зародженням» ми маємо на увазі умови на момент Великого вибуху (близько 14 мільярдів років тому). Невідомо, чи справді Великий вибух був початком відліку часу, проте ми не можемо зазирнути в минуле далі цього моменту, тож вважатимемо його початком існування частини спостережуваного
