пояснив? – спитав Алексі.
– Так.
– Тому що він розбещував тебе, коли ти була маленькою, і ти, очевидно, почала про це згадувати.
Рейвен кивнула.
– Він…
…стули пельку, рейвен…
– І всім начхати на те, що з тобою відбувається.
– Звідки ти знаєш?
– Я тобі доведу, – Алексі вийшов і невдовзі повернувся, несучи в руках ноутбук. Поклацав мишкою. – Я завантажую пошуковик.
– Що це таке?
Звісно, Рейвен знала, що таке пошуковик, але погоджувалася із сестрою, що треба й далі вдавати дурну білявку.
– Завдяки йому я можу переглядати пресу за будь-який день з якого завгодно куточка світу.
…дозволь йому тебе повчити. чоловіки це люблять…
– Це неймовірно! І що ти шукатимеш?
– Статті в газетах за той день, коли ми звільнили лікарню. Побачимо, чи є комусь діло до твого зникнення.
По спині Рейвен пройшов холодок. Мусить щось бути. Це ж новина.
Алексі набрав: Рейвен Слейд.
– Скільки ти вже в нас?
Під столом вона провела пальцями по подряпинах у себе на руці.
– Разом з сьогоднішнім дев’ять днів.
– Поряд з твоїм іменем я ставлю дати, відколи ти в нас. Дивись, отут газети: «Нью-Йорк Таймс», «Дейлі Ньюз», «Інтернешнел Гералд Тріб’юн». Бачиш? Жодного слова. Якби вони переймалися, про тебе написали б у газетах.
Рейвен раптом пройняв страх.
– А місцева преса?
Алексі додав кілька назв грецьких газет. Про її викрадення ані рядка. Алексі мав рацію. Нікому немає діла.
– Тому тобі краще буде тут з нами. Розумієш?
– Починаю.
– Коли я ненароком застрелив Ясона Тедеску, він сказав: «Рейвен знає». Що він мав на увазі? Що ти такого знаєш?
Рейвен похитала головою.
– Уявлення не маю, що я знаю.
Алексі встав з-за столу і підійшов до шафки над плитою. Рейвен не було видно, що він там робить.
– Один з наших завжди тримає запас для себе, – він простяг їй кусник чорного шоколаду.
Вона відкусила трішечки. Потім більший шматок, іще один. Відчула, як рот наповнюється солодкою слиною.
…навіть краще, ніж золота зірка…
Рейвен зіскочила зі стільця і обійняла Алексі.
Він вп’явся очима у її ліву руку.
– Де ти так подряпалася?
– Так я веду відлік днів. Це мій особистий календар, – вона порахувала шрами. – Дев’ять подряпин за дев’ять днів.
Алексі викрутив їй руку.
– Щоб більше такого не робила. Я казатиму тобі, який день. І що робити. І коли їсти, і коли спати, і коли ходити в туалет. Щоб більше жодних подряпин.
– Мені боляче.
Алексі відпустив її руку і погладив по щоці.
– Коли ти все добре зрозумієш, зможеш стати однією з нас.
– Я зроблю все, що ти захочеш.
– Добре.
