колись перетворювала ворогів на своїх агентів.
– І ти гадаєш, що можеш зробити так само з нею? – спитав Мірон.
– Уже роблю і навіть її не торкаюся.
Дімітрі заходився перекочувати зубочистку язиком туди-сюди.
– Це марнування вродливого молодого тіла.
– А ти впевнений, що вона сама тебе не заморочила, га, Алексі? – реготнув Васілі.
Алексі звернувся до батька:
– Я прошу твого дозволу.
Мірон насупив брови.
– Гаразд, нехай допомагає, але якщо пручатиметься або спробує втекти – стріляй. Обстав усе так, ніби це не ти, а охоронець банку.
– Але ж якщо вона помре, пророцтва Тедеску помруть разом із нею.
– Я ж не казав убивати. Вистрели їй в ногу чи руку, привези сюди, і ми витягнемо з неї послання в той же спосіб, яким люди капітана Еліаде з антитерористичного підрозділу здобувають інформацію про нас у наших однодумців.
– А якщо не вийде?
Мірон постукав милицею по нозі.
– Тоді дівчина нам ні до чого, і ти її позбудешся.
Із зубочистки Дімітрі закрапала слина.
– Слухай, Алексі, перш ніж ти вб’єш цю сексуальну маленьку кішечку, позич мені її на годинку чи дві.
РОЗДІЛ 14
Крит, Греція
Літак СТУІЗ зайшов на посадку. Дуґан вибрався з кабіни й оглянув невеличкий аеродром.
– Куди це, в біса, ви мене привезли?
– На Крит, – відповів його супроводжувач.
– Я гадав, ми летимо в Афіни.
– В останню хвилину надійшов наказ не доставляти вас прямим шляхом. Ваш куратор з вами зв’яжеться. Пароль – «переправа через річку».
Судовий виконавець піднявся трапом і помахав йому на прощання. Літак відірвався від землі.
Дуґан окинув поглядом пустельний пейзаж. І як, у біса, йому з цього чортового запічка на Криті виходити на зв’язок з резидентом ЦРУ, який перебуває на Кіпрі?
За кілька хвилин перед ним загальмував побитий жовтий «Мерседес». Сивий дідок відчинив задні дверцята.
– Таксі.
Дуґан хитнув головою.
Водій запрошувальним жестом розвів руки.
– Мені казати забирати вас від літак і переправити через річку. Це ваш таксі.
Зрозуміло. Дуґан заліз до салону й відкинувся на сидінні. Очевидно, відсьогодні всі його дії контролюватиме, чи то пак куруватиме, Харон.
Водій повіз його в бік скупчення приземкуватих будівель.
– Як називається це місто?
– Геракліон.
Далеченько від Афін.
Дідок зупинився біля брудно-сірого багатоквартирного будинку.
– Другий поверх, кімната 204.
Ага, конспіративна квартира ЦРУ. Дуґан піднявся хисткими східцями і постукав. Тихо. Він постукав ще раз. Двері прочинилися рівно настільки, наскільки давав змогу ланцюжок.
– Паспорт.
Дуґан
