малий так захопився моторошним Загадником Едвардом Нігмою, що, наслідуючи батька, створив у початковій школі власний клуб «Гурток Едварда-Загадника».
Дуґан знову перевів погляд на зім’ятий клаптик паперу, на якому син написав свою загадку: «ТАМ, ДЕ ЗА СКЛОМ, ДАЛЕКО-ДАЛЕКО, ВИДНО, ЯК КРУТИТЬСЯ КУЛЯ ЗЕМНА». Розгадати її було нескладно. Френк-молодший з бабусею чекали його на сніданок у «Вікнах у світ», на самому вершечку однієї з веж-близнюків. Це було одинадцятого вересня. Проте Дуґан не встиг.
Він загорнув м’яч в останню синову загадку і заховав назад у портфель. Допив своє віскі. Наступним терактом у Штатах стане операція «Зуби дракона». І тепер саме йому випало відшукати Рейвен Слейд і вивідати в неї пророчі загадки, у яких Тедеску зашифрував вказівки своїм товаришам, як допомогти глибоко законспірованим кротам вийти на денне світло.
Дуґан потер ґулю на голові, куди його приклала Салінас. Добре, що хоч ті два рядки знайшлися.
«Повільна смерть тиранським силам зла
В тунелях наших зріє. Іншалла…»
Якщо він відшукає і відгадає решту, то, можливо, зможе відвернути катастрофу. Потрібно знайти спосіб проникнути до архіву афінської бібліотеки. Не чекати ж йому десять років.
РОЗДІЛ 13
Афіни
Алексі двічі об’їхав квартал навколо автомайстерні Теодора. Припаркувався на під’їзній доріжці, прикував мотоцикл до огорожі. Сходинок не було, вхід розташовувався на рівні дороги. Алексі натис на дзвінок: тричі, пауза, тоді ще двічі. Почув, як відсунулася заслінка вічка, потім двері відчинилися.
Батько впустив його досередини, зачинив двері на два замки і ривками пошкутильгав коридором на своїй милиці. Вони ввійшли до задньої кімнати, оповитої хмарами сигарного диму.
Мірон налив чарку узо15.
– Випий, сину.
– Сьогодні у мене була незвичайна зустріч, – попиваючи узо, Алексі обводив поглядом духовних натхненників і лідерів «Сімнадцятого листопада», що зібралися за столом.
Він пильно оглянув кожного товариша. Важко повірити, що ці вже немолоді люди колись були студентами політехнічного університету, які вийшли на мирну демонстрацію. Двадцять дев’ять років минуло відтоді, як жорстока репресивна машина скалічила їхніх друзів, їхні тіла й душі, проте не вбила жагу помсти за кровопролиття сімнадцятого листопада.
Пузань Теодор з повними, як у хом’яка, щоками, напихався своїм улюбленим шоколадом. Важко було уявити його дев’ятнадцятирічним студентом політології, який, агітуючи людей проти хунти, побачив перед собою танки, що прорвалися крізь ворота.
Високий, однорукий Васілі, який колись був зіркою баскетбольної команди, а потім перекваліфікувався і став чудовим футболістом, розкрив долоню здорової правої руки.
– Ця зустріч якось нас стосується?
– Так.
М’якоголосий Йорґо підвів очі і, чекаючи на відповідь, заходився погладжувати свої
Грецька анісова горілка.
