Як сиділа на ліжку, спиною до дверей, так і полишилася сидіти.
– Що ти маєш на увазі?
– Там чекатиме на нього та, що вкраде його…
Феодося рвучко зірвалася на ноги.
– Що ти несеш, клята примаро?
Обернулася, побачила той клятий червоний кунтуш та бліде лице… Мирослава стояла у напівтіні, там, де губилося жовтувате світло від свічок, і видавалася настільки примарливою, що Феодося досить холоднокровно подумала, чи, бува, не мариться їй оця постать і голос Мирослави, рік як померлої… Страху ж вона не відчувала чомусь.
Мирослава муторно розсміялася.
– Гадаєш, що мене не існує? Помиляєшся, я ж торкалася тебе…
Феодося згадала той крижаний дотик, і саме він – призабутий уже, впевнив у тім, що та, котра розмовляє зараз із нею, не є примарою. Й ось тут почав підступатися страх…
– Геть звідси! – наказала владно, ховаючи страх.
Мирослава ворухнулася.
– Він не кохає тебе, Феодоню, як не кохав і мене. Його лиш вабить врода твоя спокуслива та проклята. Пристрасть, а не справжнє кохання, охопила його до тебе. Але чи знаєш ти, що пристрасть, на відміну від кохання, швидко минається… У Чигирині на нього чекає нова пристрасть, яка захопить ще дужче, ніж захопила ти…
Феодося пополотніла.
– Геть!
Мирослава тільки розсміялася й зникла, мов розтанула у повітрі, тільки свічки наполохано замиготіли, мов їх вітер торкнувся невидимим помахом. Феодося ж полишилася стояти нерухомо поряд свого ліжка, вирячившись невидючим поглядом туди, де стояла сестра… Вона не вірила, ні, не вірила жодному слову Мирослави, то клята примара просто знущається з неї, мстиво бажає позбавити щастя, того жаданого та довгоочікуваного…
Феодося роздратовано трусонула рудим волоссям.
Вона не вірить… але… Зернятко підозри, вміло посіяне Мирославою, ким би вона там не була – примарою чи невпокоєною душею, – на благодатному ґрунті ревнивої натури Феодосі дало свій врожай. Феодося не могла ні об чім іншім думати, як об тій, зустріч з котрою чекала на Пантелеймона в Чигирині, й поволі нею опановував страх, що там і справді з’явиться жінка, котра постане між нею та Пантелеймоном… Вона божеволіла від самої думки, що в серце й життя Пантелеймона може увійти інша, й зараз, після вінчання, коли вони з’єднані, коли три тижні майже не випускав він її з обіймів… Три тижні п’янкого впиття пристрастю, три щасливих тижні…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
