це тобі дядько дав, щоб ти це продав і купив ліків хворій бабці. – Він засміявся ще раз, тим часом як я намагався, кліпаючи, позбутися сліз на очах.
Я почув, як тричі клацнуло – то відмикали засуви. Далі пролунало характерне гармонійне бренькання – лютню дістали з футляра.
– Ох і сумно буде твоїй бабці, що ти це згубив, Налте. – Піка говорив тихо.
– Побий нас Тейлу! – вибухнув хлопчина праворуч від мене. – Піко, знаєш, кілько коштує така штука? Та за таку золотом платять, Піко!
– Не вимовляй отак ім’я Тейлу, – попросив хлопчина зліва від мене.
– Шо?
– «Не поминай Тейлу без наглої потреби, бо він усі думки й діяння судить із неба», – продекламував він.
– Та хай Тейлу з його великою блискучою цюцюркою мене обісцить, якщо ця штука не коштує двадцять талантів. Отже, ми можемо отримати в Дайкена принаймні шість. Знаєш, що можна зробити з такою силою грошей?
– Тобі взагалі не випаде нагода щось із ними зробити, якщо ти не перестанеш так говорити. Тейлу нас глядить, але він мстивий. – Другий хлопчина говорив поштиво й боязко.
– Ти, певно, знову спав у церкві? Релігія до тебе чіпляється, як до мене блохи.
– Я тобі руки у вузол зав’яжу.
– Твоя мамця – курва, віддається за гріш.
– Не говори про мою маму, Ліне.
– Залізний гріш.
На той час я вже зумів, покліпавши, прибрати з очей сльози, і побачив, що Піка сидить у провулку навпочіпки. Здавалося, моя лютня, моя прекрасна лютня, його зачарувала. Він тримав її з замріяними очима, знов і знов обертаючи її брудними руками. Крізь імлу страху та болю до мене неквапом приходив жах.
Коли два голоси в мене за спиною стали гучнішими, я почав відчувати всередині палкий гнів. Я напружився. Битися з ними я не міг, але знав: якщо заволодію своєю лютнею та вирвуся в натовп, я зможу від них відірватись і знову опинитись у безпеці.
– …та вона все одно трахалася далі. Тільки тепер їй давали всього по півгроша за раз. Тим-то в тебе така м’яка голова. Тобі пощастило, що вм’ятини немає. Тож не журися – ось чому тебе так тягне на релігію, – переможно закінчив перший хлопчина.
Я відчув лише якесь напруження праворуч від себе. Напружився й сам, готовий до стрибка.
– Але дякую, що попередив. Я чув, що Тейлу любить ховатися за великими купами кінського лайна і щ…
Раптом обидві мої руки звільнились: один хлопчина втиснув іншого в стіну.
Я притьмом подолав три кроки до Піки, схопив лютню за гриф і потягнув.
Але Піка був чи то прудкішим, ніж я очікував, чи то сильнішим. Лютня не пішла мені до рук. Мене різко зупинили, а Піку – зіп’яли на ноги.
Наді мною взяли гору роздратування й гнів. Я відпустив лютню й кинувся на Піку. Скажено задряпав йому обличчя й шию, але він пережив надто багато вуличних бійок, щоб дозволити мені наблизитися до чогось життєво важливого. Одним нігтем я провів по його обличчю криваву риску від вуха до підборіддя. Тоді він кинувся на мене, відтісняючи,
